![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Буша. Селище.
В минулому році це, мабуть, була моя найбільш далека поїздка від дому.
Буша цікавила давно, тому, коли зірвалася поїздка на море (тут варто сказати декілька теплих слів подяки моєму автомобілю) ми вирішили прокататися на південь Вінницької області.
Саме село доволі старе, офіційна дата заснування знаходиться десь в XIV ст. , хоча село то воно зараз село, колись було великим містом з потужною фортецею, щоправда після боїв визвольної війни, підриву фортеці та нищення самого міста велич лишилася в минулому.
На сьогодні Буша може бути цікавою «Державним історико-культурним заповідником Буша» з вцілілою баштою, парком скульптур, скельним храмом, рядом музеїв, старим кладовищем з атмосферними хрестами та лісовим масивом «Гайдамацький яр».
Про це все я колись планую написати, проте тут буде поки про саме селище.
До речі, я все життя думав, що вірна назва села, це БУша, проте всі місцеві виправляли і казали, що вірно БушА. Ну ок, запам’ятаємо це собі.
З 1986 році в селі проходять щорічні пленери скульпторів – «Подільський оберіг». І вже на повороті на другорядну дорогу до села видно його наслідки.
Цікаву двохсторонню скульптуру.
Інші фотографії, якщо кому цікаво, пропоную переглянути під cut-ом…
Перед заїздом власне в саму Бушу, спочатку потрібно проїхати Дорошівку, яка знаходиться в затінку більш відомого селища. Навіть он, вказівна глиба на повороті виключно бушанська, проте графіті добралися і сюди вже.
На тамтешньому сільському клубові.
Одне з центральних перехресть.
Направо підеш – башту, печеру, скульптури, музей Трипілля та старий цвинтар знайдеш, наліво підеш – до Гайдамацького яру доберешся, прямо підеш – в Могилів-Подільський попадеш…
Пішли праворуч спочатку….
Частина території заповіднику з церквою...
…скульптурами,баштою…
…музеєм Трипілля.
Дороги там такі, традиційно-наші сільські.
Десь зустрічав згадки, що ця башта відбудована на історичному місці реальної башти колишньої фортеці, хоча, якщо чесно, я сумніваюся.
Далі по дорозі можна добратися на кладовище. Фотографій на ньому я не робив, не люблю це діло, проте сфотографувати його на фоні місцевої, еммм, фотозони? Картинної рамки? таки сфотографував.
Таке місце, особливе своїми вцілілими кам’яними хрестами, час від часу дуже специфічної форми. Особливо специфічний є вже на самому верху, недалеко від цієї рамки. Насправді воно не настільки старе, як може здатися. Хоч його і називають Козацьким, проте воно датується кінцем XVIII ст. початком ХХ. А подібні хрести були одним із популярних експортних виробів села.
Повертаємося назад, рухаємося тепер ліворуч на перехресті.
Загиблим при нападі поляків на місто.
Оскільки туристична галузь тут потроху почала розкручуватися, з’являється певна туристична інфраструктура, як наприклад митецька вітальня «Затишна Буша» з сувенірами і.т.д.
(принаймні так було написано на оголошенні перед нею)
Її територія уцікавлена різноманітним залізячним приладдям минулих століть.
Якась спроба змакетувати трипільське житло?
Ну так, представники цієї культури теж тут мешкали, про що свідчать розкопки в показаній раніше будівлі музею, чому не скористатися для збільшення привабливості?
Скульптура на вході.
Праворуч від входу на вуличці, яку охороняють такі конячки
Теж можна знайти багато цікавого. Взагалі в Буші купа музеїв, проте значна частина з них дякуючи карантину була закрита… Мені здається, що ця вуличка веде до якогось з них, проте в той час можна було помилуватися лише на малюнки на стінах як вітальні.
Так і хат.
Мені здалося, що Буша почала ставати популярним центром зеленого туризму, той мешканці намагаються тим чи іншим чином привабити гостей.
Тут навіть на таких непоказних хатках можна знайти цікаві графіті.
Перейдемо місток…
Для мене було не очікувано бачити на колишньому радянському сільмагові чи взагалі складові таке зображення.
до того ж ні грама не завандалене…
Дивіться, як просто звичайну зупинку
Можна перетворити на щось візуально цікавіше.
Ну от дуже чомусь такий підхід сподобався.
Зроблено це в одному стилі з сусіднім закладом відпочинку.
Який теж не забув трипільців і прикрасився їхнім гігантським подвійним глечиком
Територія заповідника з цього берегу річки.
Цікава інсталяція, з дивним, якщо чесно, для мене підписом – «Без кореня нескорені».
Якщо погано видно, то в тій піраміді вверх ногами росте якась декоративна рослинність.
Ще з цікавої місцевої архітектури.
Ну просто шикарна тераса :)
Це, здається, вже на шляху до «Гайдамацького яру».
Взагалі там були оголошення про можливість поселення в різних садибах…
Насамкінець покажу те, що нас здивувало.
Ніби і схоже на кукурудзу, але якусь неправильну кукурудзу.
Якесь воно комишоподібне, чи що, ну не така вона, як в нас вдома, навіть на полях якась інша ніби. І що саме цікаве, її там реально багато вирощують,не так як в нас, що ще більше ставило питання, що ж це таке, в голові.
Ось, на цій рослинності буду цей пост закінчувати, про згадане на початку, напишу, сподіваюся і…
Далі буде…
Буша цікавила давно, тому, коли зірвалася поїздка на море (тут варто сказати декілька теплих слів подяки моєму автомобілю) ми вирішили прокататися на південь Вінницької області.
Саме село доволі старе, офіційна дата заснування знаходиться десь в XIV ст. , хоча село то воно зараз село, колись було великим містом з потужною фортецею, щоправда після боїв визвольної війни, підриву фортеці та нищення самого міста велич лишилася в минулому.
На сьогодні Буша може бути цікавою «Державним історико-культурним заповідником Буша» з вцілілою баштою, парком скульптур, скельним храмом, рядом музеїв, старим кладовищем з атмосферними хрестами та лісовим масивом «Гайдамацький яр».
Про це все я колись планую написати, проте тут буде поки про саме селище.
До речі, я все життя думав, що вірна назва села, це БУша, проте всі місцеві виправляли і казали, що вірно БушА. Ну ок, запам’ятаємо це собі.
З 1986 році в селі проходять щорічні пленери скульпторів – «Подільський оберіг». І вже на повороті на другорядну дорогу до села видно його наслідки.
Цікаву двохсторонню скульптуру.
Інші фотографії, якщо кому цікаво, пропоную переглянути під cut-ом…
Перед заїздом власне в саму Бушу, спочатку потрібно проїхати Дорошівку, яка знаходиться в затінку більш відомого селища. Навіть он, вказівна глиба на повороті виключно бушанська, проте графіті добралися і сюди вже.
На тамтешньому сільському клубові.
Одне з центральних перехресть.
Направо підеш – башту, печеру, скульптури, музей Трипілля та старий цвинтар знайдеш, наліво підеш – до Гайдамацького яру доберешся, прямо підеш – в Могилів-Подільський попадеш…
Пішли праворуч спочатку….
Частина території заповіднику з церквою...
…скульптурами,баштою…
…музеєм Трипілля.
Дороги там такі, традиційно-наші сільські.
Десь зустрічав згадки, що ця башта відбудована на історичному місці реальної башти колишньої фортеці, хоча, якщо чесно, я сумніваюся.
Далі по дорозі можна добратися на кладовище. Фотографій на ньому я не робив, не люблю це діло, проте сфотографувати його на фоні місцевої, еммм, фотозони? Картинної рамки? таки сфотографував.
Таке місце, особливе своїми вцілілими кам’яними хрестами, час від часу дуже специфічної форми. Особливо специфічний є вже на самому верху, недалеко від цієї рамки. Насправді воно не настільки старе, як може здатися. Хоч його і називають Козацьким, проте воно датується кінцем XVIII ст. початком ХХ. А подібні хрести були одним із популярних експортних виробів села.
Повертаємося назад, рухаємося тепер ліворуч на перехресті.
Загиблим при нападі поляків на місто.
Оскільки туристична галузь тут потроху почала розкручуватися, з’являється певна туристична інфраструктура, як наприклад митецька вітальня «Затишна Буша» з сувенірами і.т.д.
(принаймні так було написано на оголошенні перед нею)
Її територія уцікавлена різноманітним залізячним приладдям минулих століть.
Якась спроба змакетувати трипільське житло?
Ну так, представники цієї культури теж тут мешкали, про що свідчать розкопки в показаній раніше будівлі музею, чому не скористатися для збільшення привабливості?
Скульптура на вході.
Праворуч від входу на вуличці, яку охороняють такі конячки
Теж можна знайти багато цікавого. Взагалі в Буші купа музеїв, проте значна частина з них дякуючи карантину була закрита… Мені здається, що ця вуличка веде до якогось з них, проте в той час можна було помилуватися лише на малюнки на стінах як вітальні.
Так і хат.
Мені здалося, що Буша почала ставати популярним центром зеленого туризму, той мешканці намагаються тим чи іншим чином привабити гостей.
Тут навіть на таких непоказних хатках можна знайти цікаві графіті.
Перейдемо місток…
Для мене було не очікувано бачити на колишньому радянському сільмагові чи взагалі складові таке зображення.
до того ж ні грама не завандалене…
Дивіться, як просто звичайну зупинку
Можна перетворити на щось візуально цікавіше.
Ну от дуже чомусь такий підхід сподобався.
Зроблено це в одному стилі з сусіднім закладом відпочинку.
Який теж не забув трипільців і прикрасився їхнім гігантським подвійним глечиком
Територія заповідника з цього берегу річки.
Цікава інсталяція, з дивним, якщо чесно, для мене підписом – «Без кореня нескорені».
Якщо погано видно, то в тій піраміді вверх ногами росте якась декоративна рослинність.
Ще з цікавої місцевої архітектури.
Ну просто шикарна тераса :)
Це, здається, вже на шляху до «Гайдамацького яру».
Взагалі там були оголошення про можливість поселення в різних садибах…
Насамкінець покажу те, що нас здивувало.
Ніби і схоже на кукурудзу, але якусь неправильну кукурудзу.
Якесь воно комишоподібне, чи що, ну не така вона, як в нас вдома, навіть на полях якась інша ніби. І що саме цікаве, її там реально багато вирощують,не так як в нас, що ще більше ставило питання, що ж це таке, в голові.
Ось, на цій рослинності буду цей пост закінчувати, про згадане на початку, напишу, сподіваюся і…
Далі буде…