![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
terwikПлани на Бар були прості та елегантні — зайті, напітся і забиться складені ще в дома та доопрацьовані на місці — з Бечічі на Будванський автовокзал, там на залізничний, глянути на нього, потім руїни Старого Бару, древня маслина, база ВМС та порт (кораблі -мімімі), трохи сучасного міста та й додому. Забігаючи наперед скажу, що всі пункти вдалося успішно виконати.
Щоправда прийшлося, не дивлячись на весь спротив організму, трохи зарання цього разу вставати. На автобус не запізнився, не запізнився та відправився вчасно і сам автобус. Автобус середньої ушатаності (в нас, якщо великі, то десь такі самі мабуть) і несильної загруженості пасажирами.
По дорозі попадалися всякі цікавинки. Проїхав мимо острова-готелю Св. Стефан, до якого спеціально так і не вибрався
На вокзалі в Петровичах побачив інноваційний варіант управлінням доступу для транспорту на територію вокзалу — по-периметру(метрів 50, в'їзд в самому кінці цих метрів) натягнутий трос, який перекриває в'їзд. І коли комусь потрібно заїхати і на думку когось-там з вокзалу він має на то право, трос послабляється, в результаті просідає на землю і відкриває ворота.
Ще зустрілися якісь осколки-островки
Чергова фортеця на скелях
якщо не помиляюся, це фортеця Хай-Нехай.
І от я на вокзалі Бару. Якщо чесно, мене одразу накрила хвиля ностальгії — таким все тут видалося рідним та звичним на відміну від Будви
Голий металевий каркас, звичні стульчики, віконця кас, типовий зовнішній вигляд швидкозбірних металевих конструкцій
І ніяких тобі моніторів — теплі і лампові роздруківки розкладів А4 над касами.
Автобусний вокзал розмістився недалеко від залізничного, я не міг його не відвідати
для любителів залізничної тематики про нього згодом окремо
Покрутившись і нафотографуваши все на залізничному почав вирішувати як дістатися Старого міста. Теоретично, мав би ходити рейсовий транспорт, але я був в цьому невпевнений, тому вирішив, що буде цікавим добратися пішки, заодно побачити, як живуть місцеві. Бар не сильно й розкручений, як туристичне місто, собі подумав, що можна побачити звичне життя без курортного лоску.
Впевнився в цій думці, поглянувши ще раз на автовокзал та й рушив.
Для мене цей день був найвиснажливішим в плані піших переходів, здалося, що я пройшов кілометрів 50 :) Хоча потім поміряв по карті, тих самих кілометрів 10 вийшло. Спека і горбиста місцевість дала своє.
І отак, потихеньку пішов в заданому напрямі. Спочатку було добре — дорога хоч і йшла через якісь місцеві чагарі проте була рівнинна
Я підозрював, що моє щастя триватиме недовго, так і сталося, після того як перейшов колії в непристосованому місці,
перебрався через купу доріг якоїсь розв'язки,
шлях успішно почав дертися вгору, ховаючи на ще більших пагорбах всякі цікавинки
Про існування яких навіть не підозрював
Я себе там доволі вільно почував, гуляв, тинявся, ну а що, цілком собі паркова територія, туристичне місце...
Намагався ще кудоюсь потрапити до тамтешнього маєтку (він в першу чергу заставив мене сюди звернути),
Але не вдалося... І добре що не вдалося!!! Виявляється це резиденція місцевого католицького архієпископа. Якось не гарно вийшло б...
Збудована вона була в 1927 р. , а храм, то костел Св. Миколая...
З протилежної сторони розмістили казарми, на вході яких зберігся релікт з минулого
Підозрюю, там колись був герб Югославії.
Періодично дорогу обступали оливкові сади
І не дивно, Бар являється значним виробником оливкової олії.
Трапилася “справжня” магнолія
До того ж в такі конфігурації, що можна було спокійно нанюхатися та нафотографувати як квіти
Так і плоди
Тривалий час Бар грунтовно так знаходився під владою Османської імперії. Це, та близькість до мусульманської Албанії, дає себе знати наявністю мечетей — мечеть Селемій
Ця новенька, не факт, що навіть добудована і відкрита, є і старіші, з часів османщини...
Ну а я йду далі вверх, все ближче до руїн і гір (гори, гори, знову гори!!!! АААА), що їх оточують
До речі, Бар, крім того, що є морським курортом, великим портом, а й мабуть ще й чимось на зразок нашого Рахова — місцем старту для багатьох гірських (довгих і не дуже) маршрутів.
праворуч зверху, то не море, то Скадарське озеро.
Був трохи здивований, коли побачив узбіччя, поросле звичними мальвами
власне, був здивований не самим фактом порослості, а самими мальвами.
Нарешті видно саме Старе Місто
Мені туди
Через вузькі вулички кварталів
Що притулилися до фортечних мурів
На яких доволі комфортно себе почувають дерева
Видерся таки до входу в Старе місто
Але в середину зараз не підемо, то тема окремої розповіді оскільки там купа різноманітних руїн, вцілілих та відновлених будівель і.т.п. по яких лазити-неперелазити...
І знов подих Сходу та спадщина Османської імперії — поряд з воротами одразу дві мечеті та мавзолей Дервіш-Хасана.
Свої назви вони отримали від головних спонсорів побудови — мечеть Сканевича початку-середини XVIII ст.
Її цікавою фішкою є нетипова криша, зроблена з білого каменю, здається з фортеці, з висоти ще фотографував, то покажу , якщо так. Тривалий час після пожежі 1905 р. стояла в руїнах, відкрили заново в 2009 р. Умовно другого поверху, якщо судити по фоткам в інеті, взагалі не було. Робили це теж за спонсорські гроші.
І ще одна — це мечеть Омербашича, 1662 р.
Вона там в далині. А на передньому плані мавзолей Дервіш-Хасана, будівля навіть старіша за мечеть — 1612 р. побудови.
Присутній і фонтан
Звідси ж, від фортеці, видно католицький кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, зведеної в 1828 р.
Після, мене надовго затягнули руїни в середині фортечних стін, є в них щось зачаровуюче та затягуюче для мене... Тому про те все згодом окремо, бо половина барських фотографій вийшла саме звідти, треба сидіти, обирати і.т.д. , ще якусь інфу пошукати.
Підемо краще поки просто по місту далі гуляти :)
Далі буде...
Щоправда прийшлося, не дивлячись на весь спротив організму, трохи зарання цього разу вставати. На автобус не запізнився, не запізнився та відправився вчасно і сам автобус. Автобус середньої ушатаності (в нас, якщо великі, то десь такі самі мабуть) і несильної загруженості пасажирами.
По дорозі попадалися всякі цікавинки. Проїхав мимо острова-готелю Св. Стефан, до якого спеціально так і не вибрався
На вокзалі в Петровичах побачив інноваційний варіант управлінням доступу для транспорту на територію вокзалу — по-периметру(метрів 50, в'їзд в самому кінці цих метрів) натягнутий трос, який перекриває в'їзд. І коли комусь потрібно заїхати і на думку когось-там з вокзалу він має на то право, трос послабляється, в результаті просідає на землю і відкриває ворота.
Ще зустрілися якісь осколки-островки
Чергова фортеця на скелях
якщо не помиляюся, це фортеця Хай-Нехай.
І от я на вокзалі Бару. Якщо чесно, мене одразу накрила хвиля ностальгії — таким все тут видалося рідним та звичним на відміну від Будви
Голий металевий каркас, звичні стульчики, віконця кас, типовий зовнішній вигляд швидкозбірних металевих конструкцій
І ніяких тобі моніторів — теплі і лампові роздруківки розкладів А4 над касами.
Автобусний вокзал розмістився недалеко від залізничного, я не міг його не відвідати
для любителів залізничної тематики про нього згодом окремо
Покрутившись і нафотографуваши все на залізничному почав вирішувати як дістатися Старого міста. Теоретично, мав би ходити рейсовий транспорт, але я був в цьому невпевнений, тому вирішив, що буде цікавим добратися пішки, заодно побачити, як живуть місцеві. Бар не сильно й розкручений, як туристичне місто, собі подумав, що можна побачити звичне життя без курортного лоску.
Впевнився в цій думці, поглянувши ще раз на автовокзал та й рушив.
Для мене цей день був найвиснажливішим в плані піших переходів, здалося, що я пройшов кілометрів 50 :) Хоча потім поміряв по карті, тих самих кілометрів 10 вийшло. Спека і горбиста місцевість дала своє.
І отак, потихеньку пішов в заданому напрямі. Спочатку було добре — дорога хоч і йшла через якісь місцеві чагарі проте була рівнинна
Я підозрював, що моє щастя триватиме недовго, так і сталося, після того як перейшов колії в непристосованому місці,
перебрався через купу доріг якоїсь розв'язки,
шлях успішно почав дертися вгору, ховаючи на ще більших пагорбах всякі цікавинки
Про існування яких навіть не підозрював
Я себе там доволі вільно почував, гуляв, тинявся, ну а що, цілком собі паркова територія, туристичне місце...
Намагався ще кудоюсь потрапити до тамтешнього маєтку (він в першу чергу заставив мене сюди звернути),
Але не вдалося... І добре що не вдалося!!! Виявляється це резиденція місцевого католицького архієпископа. Якось не гарно вийшло б...
Збудована вона була в 1927 р. , а храм, то костел Св. Миколая...
З протилежної сторони розмістили казарми, на вході яких зберігся релікт з минулого
Підозрюю, там колись був герб Югославії.
Періодично дорогу обступали оливкові сади
І не дивно, Бар являється значним виробником оливкової олії.
Трапилася “справжня” магнолія
До того ж в такі конфігурації, що можна було спокійно нанюхатися та нафотографувати як квіти
Так і плоди
Тривалий час Бар грунтовно так знаходився під владою Османської імперії. Це, та близькість до мусульманської Албанії, дає себе знати наявністю мечетей — мечеть Селемій
Ця новенька, не факт, що навіть добудована і відкрита, є і старіші, з часів османщини...
Ну а я йду далі вверх, все ближче до руїн і гір (гори, гори, знову гори!!!! АААА), що їх оточують
До речі, Бар, крім того, що є морським курортом, великим портом, а й мабуть ще й чимось на зразок нашого Рахова — місцем старту для багатьох гірських (довгих і не дуже) маршрутів.
праворуч зверху, то не море, то Скадарське озеро.
Був трохи здивований, коли побачив узбіччя, поросле звичними мальвами
власне, був здивований не самим фактом порослості, а самими мальвами.
Нарешті видно саме Старе Місто
Мені туди
Через вузькі вулички кварталів
Що притулилися до фортечних мурів
На яких доволі комфортно себе почувають дерева
Видерся таки до входу в Старе місто
Але в середину зараз не підемо, то тема окремої розповіді оскільки там купа різноманітних руїн, вцілілих та відновлених будівель і.т.п. по яких лазити-неперелазити...
І знов подих Сходу та спадщина Османської імперії — поряд з воротами одразу дві мечеті та мавзолей Дервіш-Хасана.
Свої назви вони отримали від головних спонсорів побудови — мечеть Сканевича початку-середини XVIII ст.
Її цікавою фішкою є нетипова криша, зроблена з білого каменю, здається з фортеці, з висоти ще фотографував, то покажу , якщо так. Тривалий час після пожежі 1905 р. стояла в руїнах, відкрили заново в 2009 р. Умовно другого поверху, якщо судити по фоткам в інеті, взагалі не було. Робили це теж за спонсорські гроші.
І ще одна — це мечеть Омербашича, 1662 р.
Вона там в далині. А на передньому плані мавзолей Дервіш-Хасана, будівля навіть старіша за мечеть — 1612 р. побудови.
Присутній і фонтан
Звідси ж, від фортеці, видно католицький кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, зведеної в 1828 р.
Після, мене надовго затягнули руїни в середині фортечних стін, є в них щось зачаровуюче та затягуюче для мене... Тому про те все згодом окремо, бо половина барських фотографій вийшла саме звідти, треба сидіти, обирати і.т.д. , ще якусь інфу пошукати.
Підемо краще поки просто по місту далі гуляти :)
Далі буде...