Та й тут їх буде не сильно багато, оскільки блін, дурнуватий поділ року на туристичний і не туристичний сезон.
Так от, як виявилося, в не туристичний сезон, корабель-музей, вітрильний фрегат «Дар Помор'я» (SV «Dar Pomorza») відвідувачів не приймає.

Тому в мене була можливість оглянути його тільки зовні :(.
Корабель був збудований в 1909 році на німецькій верфі Блом + Фосс як навчальний парусник для потреб німецького торгового флоту під іменем «Принцеса Ейтель Фрідріх». Під час другої світової використовувався як база для німецьких підводників, в 1919 році був захоплений Францією, а згодом і переданий їй в якості репарацій. У Фарнції теж планувалося використовувати в якості навчального, назвали «Кольбер». Проте щось пішло не так і його не змогли привести до ладу. Згодом в 1927 році був переданий барону Форесту в якості компенсації за експропрійовану під час війни його яхту, барон сподівався зробити з корабля океанську яхту, проте знов щось пішло не так. Протягом усього часу стан вітрильника ставав тільки гіршим. В кінці кінців в 1929 році корабель купила Польща за 8% його вартості. Чути не втопивши його, внаслідок жахливого стану, під іменем «Помор’я» перевели в Данію де провели ремонт та модернізацію і 19 червня 1930 року вітрильник зайшов в порт Гдині. Зайшов вже під іменем, яке ми знаємо сьогодні – «Дар Помор'я», змінене в вшанування вкладу поморської спільноти в купівлю.

Ще фотографій і трохи історії нижче під cut-ом…
( Далі… )
З оригінальної обстановки більш менш повно показано і надано доступ тільки в машинне відділення з котлами.
Хоча перед ним теж є декілька цікавих приміщень.
Ще на музейній території відкритий доступ в фундамент однієї з башт з зразками снарядів.

Зокрема, ліворуч, схоже, що то снаряди підняті з Wicher, принаймні це слово фігурує на підпису.
Залишки колишнього кубріка?

Загратована мілкою сіткою Радіорубка.

Зрозуміло навіщо вона там потрібна, не зрозуміло, навіщо така дрібна, що фотографії нормально не зробиш…
А далі розпочинається царство машинного відділення з купою трубочок, машинерій, датчиків і суцільного стімпанка…
Кому цікаво, прошу під cut…
( Далі... )
Ця частина буде присвячена музейній експозиції в ньому, друга частина безпосередньо різноманітному залізяччу, механізмам та начинню, яке лишили та відкрили для огляду.
Так от, в попередньому пості я писав, що було два розчарування, зовнішнє назвав, тут про внутрішнє.
Спускаюся я значить, в середину, очікую побачити тут оригінальну обстановку корабля, а бачу…

…типовий музейний зал присвячений діяльності Marynarka Wojenna Rzeczypospolitej Polskiej під час 2-гої світової війни.

Не скажу, що вона дуже велика та занудна, насправді я відкрив для себе тут багато нових фактів про 2-гу світову на морях, проте чекав побачити іншого…
Що там виставлено в вітринах нижче під cut-ом…
( Далі… )

Історія мого знайомства з цим кораблем розпочалася ще давно. Колись я бавився таку комп’ютерну іграшку як Silent Hunter II, де, керуючи різними підводними човнами Німеччини, проходиш всю війну на морі. Вона була більш-менш історичною та базувалася на реальних подіях, які відбувалися на морських театрах бойових дій. Самою першою місією було завдання на початку війни не дати польським есмінцям Грому та Блискавиці прорватися з Польщі та перейти до Великобританії. Тоді я ще здивувався був, фіга ж собі, в Польщі в міжвоєння були серйозні кораблі…
Відповідно, коли шукав, що ж то цікаве є в Гданську, крім власне самого Гданська, виявив наявність цього корабля-музею та прийняв рішення відвідати.

В деякій мірі, це мабуть унікальний корабель, мало того, що він пройшов всю 2-гу світову війну, воював під польським стягом, коли і країни такої на карті вже не було, брав участь в більшості великих операцій союзників, так на сьогодні він і найстаріший збережений з цієї когорти корабель.

Багато історії та фотографій нижче під cut-ом.
( Далі… )
Від свого заснування в XIII ст. до 20-х років XX ст. це було невелике поселення сільського типу – спочатку рибальське, згодом почало набувати рис курортного. Поштовхом до бурхливого розвитку стало рішення польського уряду розмістити тут основний порт країни, оскільки, ніби і був Гданськ з розвинутою інфраструктурою, а ніби і не було – в міжвоєнний час Польща не мала повного політичного та економічного контролю над містом.
Крім того була необхідність в створенні бази ВМС, а розміщувати такі об’єкти як база та основний експортно-імпортний порт на території повністю не контрольованій було б занадто ризиковано.
Таким чином в місцеву землю, дно та море почали активно заривати гроші, що з часом дало свої результати – якщо в 1924 р. населення села складало 12000 мешканців, то в 1939р. населення уже міста було 127000 – ріст, більше ніж в 10 раз. Оскільки порт будувався з нуля, в ньому застосовувалися самі останні на той час технології, то в кінці 30-х років він став найсучаснішим портом Європи і справжніми морськими воротами Польщі. В той же час тут розмістилася ВМБ ВМС Польщі.
Зрозуміло, що з таким історичним підґрунтям не варто шукати в Гдині якісь археологічні пам’ятки, історичну архітектуру тощо. Не за ними я сюди і подався.
А за чим? Побачите нижче під cut-ом.
Від вокзалу до Південної пристані, поруч з якою зосереджені практично всі цікавинки веде вулиця 10-го лютого.

Здебільшого вулиця забудована конструктивізмом 30-х або чимось подібним післявоєнним, проте є і сучасна забудова, як наприклад ТРЦ Баторій

( Далі... )
На наступний ранок змушений був завести будильник на саму рань, добре, що в поляків стрілку на годину потрібно переводити, то вийшло, умовно, більше поспати :)
На цей день я хотів побачити нарешті Балтійське море, відвідати декілька об’єктів в Гдині і що ще встигну подивитися в Гданську.
Обираючи пункти для відвідування ще вдома, я читав, що купа народу їздить у Сопот. Читав і не розумів, що такого в ньому, що на нього витрачають час. В той же час зустрів згадку про райончик Гданська – Оліву з гарним парком та класним пляжем і прийняв рішення відвідати Оліву.
Оскільки я хотів подивитися і звичайні райони Польщі, відносно не туристичні, то поїхав в Оліву не на трамваї, який йде прямо до пляжу, а на SKM, тамтешній міській електричці яка пов’язує Троймясто в одне. А вже від залізничної станції пішов пішки до пляжу через приємний такий житловий район.
Взагалі, Оліва колись була окремим місто, перші згадки про яке з’явилися ще в 1186 році. Тривалий час його історія була пов’язана з існуючим у ньому аббатством, від нього ж лишився палац та парк. В міжвоєнний час містечко почало розвиватися як курорт, в той же час приєдналося до Гданська та стало одним з його районів в 1926 році.
Мені здається цей шматок забудовувався віллами в міжвоєнні курортні часи…


Ще трохи Оліви, а також море, пляж, кораблі нижче під cut-ом…
( Далі… )
Отже, першим буде паром Marco Polo, збудований в 1983 році, який належить Azienda Consorzio Trasporti Veneziano — оператору громадського транспорту у Венеції

тобто насправді це не паром, а, ну скажімо, гігантський автобус :)
Катера під cut-ом.
( Далі... )
Якось химерно переплітаючись, Мала фортеця переходить в позицію Соранко XVII ст.



( Беремо фортецю! )
Ще на першому поверсі, присутні експонати, які загалом задають основний напрям інших в музеї — моделі кораблів

І якщо тут це абстрактні лібурна ілірійців, трієра греків, більш пізні галеон, карака чи тартантела, то у виставкових залах присутні і конкретні кораблі, кожен зі своєю історією.
( Моделі... )

Розмістився він в палаці Гргуріна, збудованого ще на початку XVIII ст. Засновником музею можна вважати Бокельску морнарицю — професійне об'єднання моряків, яке юридично виникло з 1859 року, а фактично його корні тягнуться в глиб віків, ледве ще не в ІХ ст.
Звичайно, за цей час час накопилася величезна кількість різноманітного матеріалу і в результаті перша виставка була відкрити на першому поверсі цієї будівлі в 1938. Після війни, 1949-1952 роках були відреставровані та пристосовані під потреби музею інші поверхи.
( Експозиція... )

При відсутності хвиль, здається, що вони ніби летять над водною поверхнею, при присутності, ніби пливуть по ній. Особливо це стосується правого, той з спорудами, взагалі схожий на справжній корабель, з носом, надстройками і кормою.
Ліворуч це Св. Георгія з однойменним бенедиктинським монастирем, праворуч, Госпа од Шкрпела, Богородиця на мисі, з церквою Богородиці. Якщо перший закритий для відвідування та й взагалі оповитий певним туманом таємничості — нікого не пускають, взагалі рідко хто буває, невідоме його призначення, що на ньому робиться і.т.д. , то другий відкритий для постійного відвідування, в церкві традиційно проводять служби в неділю.
Для бажаючих відвідати туди-сюди періодично плавають водні маршрутки, ціна, здається була 5 євро.
Ще однією відмінністю є походження островів, якщо перший природній, то другий був створений людьми на основі одинокого рифу.
Відносно поштовху до створення штучного довелося чути декілька версій — одна романтична в трохи різних варіаціях, інша практична.
Одна з версій романтичної полягає в тому, що моряки з Перасту, брати Мортешічі знайшли на рифові ікону Богородиці, яка зцілила одного з них від давньої хвороби. Інформація про цю подію швидко розійшлася народом і тут вирішили насипати острів та збудувати церкву.
За іншою, риф став рятунком для моряків, які не змогли добратися до недалекого берега, на ньому вони теж знайшли ікону і в подяку теж було прийнято рішення побудувати на цьому місці церкву.
Практична версія каже, що причиною стало суперництво Котора і Пераста. Острів Св. Георгія знаходився під контролем Котору, містився в стратегічній точці та розширював “територіальні” води Котору, що не влаштовувало мешканців Перасту. Для рівноваги вони вирішили створити свій острів і таким чином повністю звільнитися від впливу сусіднього міста.
В будь-якому випадку рішення було прийнято, завдання поставлені і справа потроху рушила з місця. На місці рифу почали затоплювати старі кораблі, різноманітне сміття, кожен корабель, що тут проходив, повинен був кинути один камінь в основу острова. Тривало це все років з 200. Накінець, в 1630 р. була збудована церква Богоматері, сьогоднішній вигляд набула в 1722 р.
Хух, розписався багато тексту, мало фотографій. Отже, прибуваємо на острів

( На острів. )

Вдарився був трохи в картографічний кретинізм, в результаті довго спускався вниз, все вужчішими вуличками(що мало б напрягти, але ж ні) поки не ткнувся в тупик. Розстроївся, матюкнувся, розвернувся, пішов назад вверх...
( Бродимо далі... )
В першу чергу на ту ж саму Будву, тут можна побачити її зверху з іншої сторони

Видно пляжі внизу, якщо придивитися доріжки, якими до них добиратися, а десь ген-ген далеко і Бечічі
Стара Будва ближче

( Ще краєвидів... )

( Йдемо далі... )
Отже, представляю вашій увазі практично ексклюзивні кадри Бечічі, Будви та околиць.
Чому ексклюзивні? Думаю, там побувало не дуже багато людей, а ще менше фотографувало навколишні пейзажі з цієї точки.
Причина назви країни :)

( Море, Сонце, гори, пляж... і міста )
Крим-2010. Частина перша.
Nov. 6th, 2011 18:23Зараз холодно, паскудно, на вулиці тумани, хочеться згадати щось приємне та тепле – а що таким може бути? Море-сонце-пляж звичайно ))). Цього року на морі побувати не вдалося – тому прийдеться поринати в спогади минулого року -2010.
Їздив я на море тоді в кінці липня, дещо різко на нього рішив їхати – відпустки то лишалося тільки півтора тижня, але для мене це норма. Добирався дорогами загального користування, з ненавистю згадую кусок між Хмельницьким та Вінницькою областю,з любов’ю відрізок Одеської траси – само собою із-за якості асфальтового покриття. На шляху попався кусок дороги з прикольно живучими там деревами, якраз зупинявся по технічних причинах, то і зафоткав заодно на мобілку:
етака дорога в майбутнє), світле...
Проїхав мимо Олешківських пісків не знаючи про це – жалкую що не заїхав не подивився. Потрапив в пробку, на трасі!!! Між Миколаєвом і Херсоном, жутко був здивований цим видовищем, чотирьох-рядка між багатотисячними містам, обласними центрами, які знаходяться на відстані в 50 км. так і проситься… Хоча вона там будується, але якось мєєєєдлєнно, довго і в’яло.