Якось воно буде...

Як я вже розповідав і неодноразово показував, в попередніх постах про Пераст, навпроти цього міста знаходиться два острови.


При відсутності хвиль, здається, що вони ніби летять над водною поверхнею, при присутності, ніби пливуть по ній. Особливо це стосується правого, той з спорудами, взагалі схожий на справжній корабель, з носом, надстройками і кормою.

Ліворуч це Св. Георгія з однойменним бенедиктинським монастирем, праворуч, Госпа од Шкрпела, Богородиця на мисі, з церквою Богородиці. Якщо перший закритий для відвідування та й взагалі оповитий певним туманом таємничості — нікого не пускають, взагалі рідко хто буває, невідоме його призначення, що на ньому робиться і.т.д. , то другий відкритий для постійного відвідування, в церкві традиційно проводять служби в неділю.

Для бажаючих відвідати туди-сюди періодично плавають водні маршрутки, ціна, здається була 5 євро.

Ще однією відмінністю є походження островів, якщо перший природній, то другий був створений людьми на основі одинокого рифу.
Відносно поштовху до створення штучного довелося чути декілька версій — одна романтична в трохи різних варіаціях, інша практична.

Одна з версій романтичної полягає в тому, що моряки з Перасту, брати Мортешічі знайшли на рифові ікону Богородиці, яка зцілила одного з них від давньої хвороби. Інформація про цю подію швидко розійшлася народом і тут вирішили насипати острів та збудувати церкву.

За іншою, риф став рятунком для моряків, які не змогли добратися до недалекого берега, на ньому вони теж знайшли ікону і в подяку теж було прийнято рішення побудувати на цьому місці церкву.

Практична версія каже, що причиною стало суперництво Котора і Пераста. Острів Св. Георгія знаходився під контролем Котору, містився в стратегічній точці та розширював “територіальні” води Котору, що не влаштовувало мешканців Перасту. Для рівноваги вони вирішили створити свій острів і таким чином повністю звільнитися від впливу сусіднього міста.

В будь-якому випадку рішення було прийнято, завдання поставлені і справа потроху рушила з місця. На місці рифу почали затоплювати старі кораблі, різноманітне сміття, кожен корабель, що тут проходив, повинен був кинути один камінь в основу острова. Тривало це все років з 200. Накінець, в 1630 р. була збудована церква Богоматері, сьогоднішній вигляд набула в 1722 р.

Хух, розписався багато тексту, мало фотографій. Отже, прибуваємо на острів


( На острів. )

В цей день я побував в двох містах Чорногорії — Перасті та Которі, обидва вони занесені до пам'яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Їздив не сам, а в компанії, це зробило поїздку більш інформативною, балакучою та більш,хм, адекватною, ніж якби я був сам.

Першим в планах був більш віддалений Пераст в який добиралися аналогічно Бару — маршруткою на будванську автостанцію і звідти на рейсовому автобусі до містечка.

Без сумніву, будучи чи не найбільшою перлиною в намисті приморських міст Чорногорії, Пераст здався мені чи не найідеальнішим містом для туризму в стилі неспішного релаксу.
Все наявне в ньому цьому сприяє. Посудіть самі.


Відсутність чогось цікавого на значній висоті чи в якихось сильних дєбрях, невеличкі розміри і компактність поселення (десь більше 300 чоловік населення, але язик не підніметься обізвати це містечко селом — повноцінне місто!), реальне відчуття того, що тут продовжують жити простим життям, присутність серед всіх його вулиць лише одної автомобільної (та і то, раз в сто років там щось проїжджає), ще й відсутність натовпів туристів.
Ти ба, мені тут навіть вузькі вулички не здалися нудними. А ще прекрасні види з набережної, що відкриваються на самий південний фйорд Європи - величезної затоки, зі всіх сторін оточеної високими горами з вузькою протокою в відкрите море.
Практично, лишаються неспішні прогулянки та спогляданням красот творіння людських рук та природи.


Такі краєвиди відкрилися перед нашими очима після того, як ми покинули автобус на трасі, що проходить понад місто. Але вниз, в місто ми спочатку не пішли, а рушили вверх до залишків фортеці Святого Хреста.

( Спершу до фортеці, а потім вниз, в місто... )