Якось воно буде...

Після огляду всього того переліченого теребовлянського в попередніх дописах ми рішили, що на Микулинці часу повинно вистачити тому — на автостанцію, в маршрутку і вперед до них.

Доля Микулинець багато в чому схожа на долю Теребовлі, геть навіть перші згадки про них в документи відрізняються лише на рік — Микулинці за ними старші Теребовлі на один рік. Далі -що переживала Теребовля, те саме було і з Микулинцями — і захоплення турками, і перехід під владу Польщі, і Австро-Угорщина, і декількарічне перебування в складі Російської імперії, практично все один в один аналогічно.

На сьогодні це містечко славне своїм гарним пивом, яке, забіжу наперед, нам там за браку часу посмакувати не вдалося, купували його вже в Тернополі.

Приїзді на транспорті необхідно уточняти у місцевих місце де краще вийти, оскільки є декілька зупинок і тільки одна поряд з цікавим. Цікаве все в Микулинцях зосереджене дуже зручно для відвідувачів — компактно, на невеликій площі. До нього відносяться — палац Реїв, місцевий замок та Троїцький костел.

Приємно здивували Микулинці своєю туристодружелюбністю — на відміну від багатьох інших відвіданих історичних міст тут спромоглися поставити інформаційні стенди з достатньо толковою картою та історичним описом об'єктів.

Першим на нашому шляху, на потрапив палац, який виконує нині функцію обласної фізіотерапевтичної лікарні.


З ненаписаного на стенді, додам, що перший бальнеологічний курорт тут намагався організувати ще в Барона Кнопки на поч. XIX ст.. Але не вийшло. Для лікування тоді передбачалося використовувати місцеві сірководневі мінеральні води.

На сьогоднішній день парадний фасад виглядає так


( Швиденько по навколишніх цікавинках... )

Отже прогуляємося до мосту. Він знаходиться, в принципі, не в Теребовлі, а поруч, в невеликому селі Плебанівка. Оскільки Теребовлю більш-менш всі знають, то в більшості випадків згадують саме її при прив'язці до цієї інженерної пам'ятки.

Як я вже писав, шлях до нього виявився доволі тривалим та спекотним і коли досягли того переїзду, то вирішили йти біля колій, з надією, що це скоротить дорогу.

Там же побачили ту раритетну водну колонку, яка мала б рятувати страждущіх в пустелі...

... але от вичавити з неїхоча б краплину води не вдалося :(, ну або ми не знали правил її експлуатації,а поряд ніхто завбачливо їх не вчепив.

( До мосту, по ньому і під ним... )

Так, не втримався я, сьогодні мав трохи часу, пройшовся ще трохи познімав зимових пейзажів.

Ну гарно ж, гарно )))


( Все в білому... )

Щось ніяк в мене цього року не виходило зиму пофотографувати, не співпадали короткі миттєвості снігу і можливості його зафіксувати. Аж от, нарешті все зійшлося. До того ж на наполовину реконструйованій алеї нарешті включили освітлення, гріх було таку можливість пропускати.

Декілька зимових миттєвостей


Чому миттєвостей? Бо снігу вже знов немає, розтанув...
( Ще 2... )

Всі пишуть про осінь. Недавно побував трохи на свідому повітрі, як то говориться, напишу і я про неї ж :). Трохи з осінньої прогулянки природою.

Майже всі дерева зелені, лишень одне пламеніє :)


( Ще трохи... )

Зовсім недавно Старокостянтинів святкував своє чергове річчя. Знаходиться це місто зовсім недалеко від Хмельницького, якихось 40 км. тому було прийнято рішення з’їздити подивитися, можливо щось цікавеньке буде, крім того давно хотілося подивитися замок, побувати біля оборонної вежі, яку вже багато разів бачили, проїжджаючи через місто, да і саме місто.

Спочатку рахувалося, що Старокостянтинів був заснований у вигляді села Колищенці в 1525 р., згодом після того як там добряче покопалися археологи, виявилося, що на цьому місці стояло літописне місто Болохівських земель – Кобуда, тому вік міста збільшили і зараз рахується, що йому понад 800 років.
В 1561 р. воно перейшло до Острозьких і з цих часів почало активно розвиватися та розбудовувати ся, не дивлячись на те, що стало форпостом для земель Острозьких на шляху татарських набігів. Цікаво, що спочатку називалося Костянтиновом, Старо… стало після того як заснували місто Новокостянтинів, хоча йому так не пощастило, зараз лишень село….

Згодом змінювало власників, змінювалися держави, в яких воно знаходилося, але місто не занепадало,а розвивалося і до сьогодні лишилося саме містом.

На жаль, побачити хоча б трохи старовинних будівель, які б радували око архітектурою мені здалося складною задачею. Дуже мало їх тут вціліло.

Одним із найкращих мабуть можна назвати ось цей будинок, який майже одразу потрапляє на очі при русі по центральній вулиці в сторону площі


За деревами, складно сфотографувати, толкової інфи, що це таке, що тут було не найшов, лишень вікімапія каже, що це будівля середини XIX ст.., тут колись функціонував РАГС, також десь був нарив інфу, що тут була якась імперська державна установа …

( Прогулянка по місту... )

В продовження пожежної техніки, тематики і.т.д. 17-го вересня в нас День рятівника. В честь цього, в центрі, зробили невелику виставку техніки та спорядження, проводили конкурси для дітей, грав духовий оркестр та мали виступати якісь колективи. Правда незрозуміло, чому це робили  в п’ятницю 13-го, в робочий час і.т.д , але проте, мені вдалося на неї потрапити.
З цього всього мене цікавило, звичайно, найбільше техніка – великі, блискучі та червоні автомобілі :)
Виставили саме нове, схоже, що є в наявності, ну це і зрозуміло, раз показувати – то саме-саме

АЦ-60, на основі КрАЗ-65053

Води може взяти не менше 8500 літрів, пінобак має 1000 літрів, ствол може сворювати струмінь води на відстань до 50 м.

( Ще трохи автомобілів та обладнання... )

Перші згадки Берегового стосуються IX ст.. Тоді воно називалося Лампертгаза, на честь засновника – герцога Ламперта, згодом для покращення демографічної та економічної ситуація після набігів на місто були переселені німці з Саксонії – після того місто отримало назву Лампертсас. Згодом після того як стало центром комітату Берег – назва стала Берегсас. Сучасним Береговим воно почало називатися тільки після того, як владу на цій території отримали чехи, да і лишилося з такою назвою згодом , вже в складі УРСР та України.

На авто запаркувалися на площі Ракоці, звідки і почали огляд міста. Година вже була пізня, трохи спішили, тому частина фотографій буде не найкраща.

Перше, що впало у вічі – це масивна стіна «Графського двору»

літня резиденція графа Бетлені , побудована ним на місці монастиря в 1629 році. Зараз там місцевий краєзнавчий музей та якесь ПТУ. Не дивлячись на сувору зовнішню стіну, з подвір’я він доволі таки дворянський маєток, хоч я і не бачив вживу, тільки на фото в інеті, рахую - якщо буде відчинено, то в середину попасти варто .

( Місто... )

Ужгородський замок виявився десь посередині маршруту по місту. В нього ми потрапили запізно, тому приміщення музею, внутрішнє подвір’я палацу, інше, що знаходиться в його межах толком, на жаль, роздивитися не вийшло.

Перші згадки про існування замку, так само як і міста, йдуть ще з IX ст.. був він дерев’яним. Під час проходження тут мадярських племен замок спалюється , новий, кам’яний, будується в X-XI ст.. Протягом тривалого часу – 1322-1691 р. знаходився у власності династії Другетів, завдяки діяльності яких і набув загалом свого сучасного вигляду, згодом був переданий греко-католикам, для організації тут богословської академії. З 1947 р. тут знаходиться місцевий краєзнавчий музей.

З загрозливих напрямів замок оточений потужними мурами, по кутах бастіонами, та по колу ровом


( Замок... )

Як уже писав раніше, після огляду мукачівського замку шлях лежав на Ужгород. Якщо бути неуважним, то на великій розвилці, де поворот на Ужгород з дороги від замку є паскудний круг з хитрим водінням по розмітці. Що б виїхати на Ужгород потрібно стояти в середні полосі, я був неуважним, тому це й круг і став для мене паскудним :(. Ну, то таке…
В місто їхав подивитися саме місто :), сакури, про які я вже був колись писав (тут їх практично не буде, хто хоче побачити, вам таки сюди) і замок. Зараз про місто, про замок згодом.

В хроніках перші згадки про місто датуються ще IX ст.. Заснували його слов’яни, деякий час було столицею князівства, але згодом прийшли угорські племена, захопили і рішили, що будуть тепер тут жити. В принципі, виходить, що практично за весь свій час існування місто належало Угорщині. Тільки певний час було в складі Чехословаччини, а згодом ввійшло в УРСР. Не дивно, що тут відчутний вплив Угорщини.

При огляді забудову  умовно розділив на дві історичні частини – це старе місто часів Австро-Угорської імперії та чеський район Галагов – побудований в міжвоєнні десятиліття. Є в принципі 3 частина – радянська епоха, але вона нас не цікавила, тому тут і не буде. Як дивився потім по фотографіях, маршрут вийшов закручений, з купою зігзагів і нелогічних розворотів, ну що ж як вийшло, вперед в місто…

Заїхав я в нього зі сторони Мукачева, в стару частину потрапляти на авто бажання не було – шукати ті роз’їзди, мости, плутати і.т.д. Тому прямо під’їхав до площі Шандора Петефі та звідти вже пішки оглядати місто.

Увагу ще на цьому березі привертає величезна будівля палацу Фріда.

спотворена внизу різноманітними магазинчиками… Знайти місце, щоб сфотографувати повністю не вдалося. Побудований в 1910 році Фрідом Ігнацом.

( Прогулянка по місту... )