![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
terwikЯк уже писав раніше, після огляду мукачівського замку шлях лежав на Ужгород. Якщо бути неуважним, то на великій розвилці, де поворот на Ужгород з дороги від замку є паскудний круг з хитрим водінням по розмітці. Що б виїхати на Ужгород потрібно стояти в середні полосі, я був неуважним, тому це й круг і став для мене паскудним :(. Ну, то таке…
В місто їхав подивитися саме місто :), сакури, про які я вже був колись писав (тут їх практично не буде, хто хоче побачити, вам таки сюди) і замок. Зараз про місто, про замок згодом.
В хроніках перші згадки про місто датуються ще IX ст.. Заснували його слов’яни, деякий час було столицею князівства, але згодом прийшли угорські племена, захопили і рішили, що будуть тепер тут жити. В принципі, виходить, що практично за весь свій час існування місто належало Угорщині. Тільки певний час було в складі Чехословаччини, а згодом ввійшло в УРСР. Не дивно, що тут відчутний вплив Угорщини.
При огляді забудову умовно розділив на дві історичні частини – це старе місто часів Австро-Угорської імперії та чеський район Галагов – побудований в міжвоєнні десятиліття. Є в принципі 3 частина – радянська епоха, але вона нас не цікавила, тому тут і не буде. Як дивився потім по фотографіях, маршрут вийшов закручений, з купою зігзагів і нелогічних розворотів, ну що ж як вийшло, вперед в місто…
Заїхав я в нього зі сторони Мукачева, в стару частину потрапляти на авто бажання не було – шукати ті роз’їзди, мости, плутати і.т.д. Тому прямо під’їхав до площі Шандора Петефі та звідти вже пішки оглядати місто.
Увагу ще на цьому березі привертає величезна будівля палацу Фріда.
спотворена внизу різноманітними магазинчиками… Знайти місце, щоб сфотографувати повністю не вдалося. Побудований в 1910 році Фрідом Ігнацом.
Частина будинків на цій стороні не в найкращому стані, але все ж притягнула погляд
Частина - новоділ під старовину
А от по цьому мені не зрозуміти, чи це вдало відреставрований, чи це просто вдало побудований новий
Ще гарний
Нарешті добрався до пішохідного мосту через Уж. Погляд назад
В обидві сторони з нього на річку
видно праворуч ще одну цікавинку міста - липову алею.
І вперед, в стару частину міста.
колись на місці цієї будівлі стояла старовинна, але вже перейшла в аварійний стан, що там було не найшов, погляди місцевих на будівництво нової розійшлися – одні вважають, що завдяки їй стало краще, інші, що було зруйноване архітектурне обличчя міста…
Да, через міст потрапляєш на Театральну площу. Знаходиться на ній і театр, зараз перекваліфікований в дитячий, але я його чомусь не сфотографував, спочатку відклав на потім, а потім вже і забув.
Бувший готель Корона на цій же площі
1908 р. випуску, схоже, що і бувша Ужгородська богословська академія, судячи з того, що від літер Vivat Academia лишилася тільки тінь.
Одразу після цього до себе притягнула погляд яскрава будівля праворуч від центральної частини площі
зараз це філармонія, а колись була синагога 1910 р. випуску.
Поруч з нею будівля Авалю, не знаю чи старовинна
Та бюст закарпатському письменнику Е. А. Фенцику
Але що ж сакура, хочеться ж її впершу чергу побачити, стільки розмов про неї, а самої ніде не видно… Запитали в місцевих – вони відгукнулися і просто, замість того щоб довго пояснювати, сказали, що проведуть – і провели, при чом скорішим шляхом – через якісь дворики, пасажики, яких в Ужгороді прямо міліард, підворотні… в кінці кінців я зрозумів, що ми опинилися в Галагові, так що основна маса Ужгородських сакур висажена саме там. Ще вони здали одну місцеву точку, що не так популярна серед туристів, зате навпаки популярна в місцевих - вулиця Заньковецької, якщо я не помиляюся, був там проїздом, дійсно, сакур там повна вулиця, правда вони трохи менші та молодші.
Залишили нас місцеві на вулиці Довженко, звідки вже всю ту красу було видно прямим поглядом.
Жертвам політичних репресій в невеличкому скверику поруч
Далі були сакури-сакури-сакури, по Крилова, мимо, виявляється, місцевого СБУ, вийшли на Уральську і там перед будинком міської ради стоїть побудована чехами в 30-х роках будівля поштамту.
Взагалі, будівлі чеського функціоналізму справляють враження вже будівель, побудованих СРСР в післявоєнні роки…
Від пошти пішли на набережну, на якій знайшовся пам’ятник Августину Волошину
що декілька днів був президентом Карпатської України, поки її не ліквідували угорці.
По ній пішли в сторону обл.. ради, перед будівлею бувшого чеського фінансового управління 1930-го року, встановлено бюст Пушкіна
Рішили, що набережна-набережною, а от сакур стільки лише тут, назад в глибини чеського міста по Брайщакова…
Будинок, що не змінював свого призначення
збудований в 1933 , при чехах був банком, ним і залишився донині – зараз національний банк
Вийшли на Довженка і по ній далі-далі-далі, в цвіту сакур та функціоналістичних будинків 30-х років
на Народну площу
вдалині будівля обласної ради – знову ж творіння не сумрачного радянського генія від архітектури, як може здатися на перший погляд, а чеська будівля 1936 р. Праворуч від неї – при чехах Земський суд, зараз обласна рада профсоюзів. На першому плані один із екземплярів Пасхальних дерев .
Є на площі і зажурений Шевченко, куди ж без нього :)
Чеський монументалізм у всій красі
Аж тут подивилися на годинник і зрозуміли, що якщо хочемо побачити замок, то необхідно встигнути попасти в нього до закриття.
Далі буде…
В місто їхав подивитися саме місто :), сакури, про які я вже був колись писав (тут їх практично не буде, хто хоче побачити, вам таки сюди) і замок. Зараз про місто, про замок згодом.
В хроніках перші згадки про місто датуються ще IX ст.. Заснували його слов’яни, деякий час було столицею князівства, але згодом прийшли угорські племена, захопили і рішили, що будуть тепер тут жити. В принципі, виходить, що практично за весь свій час існування місто належало Угорщині. Тільки певний час було в складі Чехословаччини, а згодом ввійшло в УРСР. Не дивно, що тут відчутний вплив Угорщини.
При огляді забудову умовно розділив на дві історичні частини – це старе місто часів Австро-Угорської імперії та чеський район Галагов – побудований в міжвоєнні десятиліття. Є в принципі 3 частина – радянська епоха, але вона нас не цікавила, тому тут і не буде. Як дивився потім по фотографіях, маршрут вийшов закручений, з купою зігзагів і нелогічних розворотів, ну що ж як вийшло, вперед в місто…
Заїхав я в нього зі сторони Мукачева, в стару частину потрапляти на авто бажання не було – шукати ті роз’їзди, мости, плутати і.т.д. Тому прямо під’їхав до площі Шандора Петефі та звідти вже пішки оглядати місто.
Увагу ще на цьому березі привертає величезна будівля палацу Фріда.
спотворена внизу різноманітними магазинчиками… Знайти місце, щоб сфотографувати повністю не вдалося. Побудований в 1910 році Фрідом Ігнацом.
Частина будинків на цій стороні не в найкращому стані, але все ж притягнула погляд
Частина - новоділ під старовину
А от по цьому мені не зрозуміти, чи це вдало відреставрований, чи це просто вдало побудований новий
Ще гарний
Нарешті добрався до пішохідного мосту через Уж. Погляд назад
В обидві сторони з нього на річку
видно праворуч ще одну цікавинку міста - липову алею.
І вперед, в стару частину міста.
колись на місці цієї будівлі стояла старовинна, але вже перейшла в аварійний стан, що там було не найшов, погляди місцевих на будівництво нової розійшлися – одні вважають, що завдяки їй стало краще, інші, що було зруйноване архітектурне обличчя міста…
Да, через міст потрапляєш на Театральну площу. Знаходиться на ній і театр, зараз перекваліфікований в дитячий, але я його чомусь не сфотографував, спочатку відклав на потім, а потім вже і забув.
Бувший готель Корона на цій же площі
1908 р. випуску, схоже, що і бувша Ужгородська богословська академія, судячи з того, що від літер Vivat Academia лишилася тільки тінь.
Одразу після цього до себе притягнула погляд яскрава будівля праворуч від центральної частини площі
зараз це філармонія, а колись була синагога 1910 р. випуску.
Поруч з нею будівля Авалю, не знаю чи старовинна
Та бюст закарпатському письменнику Е. А. Фенцику
Але що ж сакура, хочеться ж її впершу чергу побачити, стільки розмов про неї, а самої ніде не видно… Запитали в місцевих – вони відгукнулися і просто, замість того щоб довго пояснювати, сказали, що проведуть – і провели, при чом скорішим шляхом – через якісь дворики, пасажики, яких в Ужгороді прямо міліард, підворотні… в кінці кінців я зрозумів, що ми опинилися в Галагові, так що основна маса Ужгородських сакур висажена саме там. Ще вони здали одну місцеву точку, що не так популярна серед туристів, зате навпаки популярна в місцевих - вулиця Заньковецької, якщо я не помиляюся, був там проїздом, дійсно, сакур там повна вулиця, правда вони трохи менші та молодші.
Залишили нас місцеві на вулиці Довженко, звідки вже всю ту красу було видно прямим поглядом.
Жертвам політичних репресій в невеличкому скверику поруч
Далі були сакури-сакури-сакури, по Крилова, мимо, виявляється, місцевого СБУ, вийшли на Уральську і там перед будинком міської ради стоїть побудована чехами в 30-х роках будівля поштамту.
Взагалі, будівлі чеського функціоналізму справляють враження вже будівель, побудованих СРСР в післявоєнні роки…
Від пошти пішли на набережну, на якій знайшовся пам’ятник Августину Волошину
що декілька днів був президентом Карпатської України, поки її не ліквідували угорці.
По ній пішли в сторону обл.. ради, перед будівлею бувшого чеського фінансового управління 1930-го року, встановлено бюст Пушкіна
Рішили, що набережна-набережною, а от сакур стільки лише тут, назад в глибини чеського міста по Брайщакова…
Будинок, що не змінював свого призначення
збудований в 1933 , при чехах був банком, ним і залишився донині – зараз національний банк
Вийшли на Довженка і по ній далі-далі-далі, в цвіту сакур та функціоналістичних будинків 30-х років
на Народну площу
вдалині будівля обласної ради – знову ж творіння не сумрачного радянського генія від архітектури, як може здатися на перший погляд, а чеська будівля 1936 р. Праворуч від неї – при чехах Земський суд, зараз обласна рада профсоюзів. На першому плані один із екземплярів Пасхальних дерев .
Є на площі і зажурений Шевченко, куди ж без нього :)
Чеський монументалізм у всій красі
Аж тут подивилися на годинник і зрозуміли, що якщо хочемо побачити замок, то необхідно встигнути попасти в нього до закриття.
Далі буде…