terwik | Чорногорія. Пригоди четвертого дня. Старий Бар - вир, що затягує і занурює в свою атмосферу руїни... (Reply)

Старий Бар, до якого я так довго йшов, як тоді, так і зараз з цією писаниною...

Увага! Увага! Увага!
В наступних 4-х постах кількість різноманітних руїн буде зашкалювати.
Просто попередження :)

Оскільки він в нас історичний об'єкт, перед тим як заходити в середину, згадаю спочатку його історію.

Перші археологічні знахідки, що свідчили про більш-менш організоване проживання людей на цій місцевості відносяться до VI ст. д.н.е. Спочатку місто було відоме під назвою Антипаргал, згодом, на противагу до італійського Барі, що знаходилося на протилежному березі Адріатичного моря, отримало назву Антибарі — мол достатньо в морі повернути в іншу сторну і вже потрапляєш не в Барі, а в Антибарі. Слов'янські народи його ж почали іменувати просто Бар, а італійською він і досі таким лишився — https://it.wikipedia.org/wiki/Antivari.

До речі, якщо хто чув про теорію шести рукостискань... Її можна застосувати до чорногорського та нашого Барів. Обидва міста пов'язані через італійський Барі — один названий і переінакшений в честь італійського із-за географії, другий, аналогічно, через нову власницю, яка родом з Барі.

Володіла цими землями чи не найстрокатіша компанія країн на території сучасної Чорногорії. Спочатку Рим, згодом Візантія, X-XV ст. різноманітні слов'янські держави Балкан, в 1443 р. сюди прийшли всюдисущі венеціанці, поки їх в 1571 р. звідси не попросили турки. До речі, відхід венеціанців і прихід турків відбувся тихо і мирно. Одного дня венеціанська залога зібралася і без бою покинула місто. Точно так само зайшли сюди і турки. Володіли вони містом до 1878, коли їх вибили власне чорногорці після чого місто відійшло у їх власність. Таким чином ми могли б побачити місто, з вузькими романтичними вуличками, сумішшю готичної західної, південно-слов'янської та східної архітектури, потужною цитаделлю та іншими радостями, але не побачимо. Звільнення від турків пройшло з спецефектами — вибухнув склад пороху який добряче поруйнував місто. Відбудова була оцінена як не рентабельна, крім того Бар мав стати морськими воротам Чорногорії і нове місто виросло уже в прибережній частині. Згодом вцілілі руїни добивали землетруси ХХ ст. після яких там ніхто нічого відновлювати тривалий час не відновлював, бо і так були руїни. Тому, якщо в Старому місті видно якісь цілі споруди, з ймовірністю, мабуть, десь в 90 % можна стверджувати, що це не оригінал, а щось реконструйоване та відновлене відносно недавно.

Ну от, з історією закінчили, йдемо через ворота XVI ст. в середину.

Над ними одразу видно спадок венеціанців — крилатого лева

Будівля воріт зроблена цікаво — все для того щоб ускладнити життя ймовірним загарбникам — вони не сквозні а з тупиком прямо і проходами у місто по бокам

хочеш-не хочеш, а швидкість при захопленні скинеш і на скаку в місто не увірвешся.

Одразу за входом висить зображення міста в часи його розквіту

І, неочікувано так, якась деталь млина

вродь...

Чорногорці не полінувалися і тут влаштувати сцену в середині фортечних стін

Основним фоном слугують міські ворота XV ст.

Далі я побачив величезну купу зруйнованих будівель, будинки в які можна зайти і , хоч там ніби то і не було нічого цікавого, деякий час безцільно тинявся серед них, поринаючи в атмосферу покинутих руїн.

Щось є в таких місцях притягуюче, от десь приблизно так само в Херсонесі (коли спочатку бродив в Барі, я не знав, що руїни відносно “свіжі”).

Не обійшлося без всюдисущих чорногорських квітучих кущів

Але потроху перший запал спав і на зміну йому прийшла зацікавленість, що ж тут вціліло та що має побачити чемний турист :)

Повернувся до входу, де за якісь копійки придбав карту-путівник по території. Одразу ж побував в місці, де були раді гостям і якому гості були зовсім не раді — митниці поряд з воротами :) Митниці звичайно там ніякої зараз не має, замість неї присутній невеликий музей самого міста.

Який коротко розповідає про різні етапи його існування. Ось, наприклад, типовий місцевий трубопровід

Тут же я дізнався, що місто перетворилося на руїну в 1878 р. І зміг побачити, як воно виглядало за рік до того

абсолютно не схоже, на те що ми бачимо сьогодні, як мало часу потрібно для руйнування...

Від митниці наверх до міських стін та цитаделі веде така тіниста, суперова дорога

(основна суперовість для мене тоді вже полягала в її тінистості)

Вибрався на них, добре видно раніше згадувану особливість даху мечеті Сканевича — одна з не багатьох не черепична.

Ось і місцевий акведук, але він теж не особливо древній, зведений турками в XVI ст. і відбудований після землетрусу

Як описують, він є навіть діючим, проте за відсутності тут жителів не використовується.
Одразу з іншого ракурсу, це вже з цитаделі

вдало вписався в навколишні господарські пейзажі :)

А ось основне джерело сучасного стану міста, відбудований турецький пороховий склад, з шикарнючим горизонтальним “деревом” на стіні.