Київ вечірній. Позапланові (неочікувані) знахідки і зустрічі.

Колись давно, минулого року, в ще докороновірусні часи я почав писати про Київ, закінчив я тоді музеєм на залізничному вокзалі куди мені вдалося затягнути колег. Проте далі вони проявили якусь пасивність, захотіли в готель, а я вирішив ще трохи поблукати містом і податися до Пейзажної алеї, про яку багато чув, але побував лише мигцем якоїсь зими, ще й вночі.

Метро, на жаль, прямо до неї не їздить, орієнтовно визначив, що найближча станція буде – це «Золоті ворота», то й туди поїхав, тим більше, що Золоті ворота я вдень також, здається, ще не бачив, чи бачив, але вже давно… не пам’ятаю.

Проте перше, що впало у вічі на площі були не ворота, а, чудово збудований в 1902 році та чудово відреставрований нещодавно, будинок Сироткіна.

В свій час це був найвищий будинок Києва.

Взагалі ця прогулянка якимось чином вдалася доволі вдала з точки зору неочікуваних та незапланованих зустрічей та знахідок, які або давно хотів побачити, або є якимось пам’ятками та най-най-най в чомусь, або просто практично неможливі відносно теорії ймовірності…

Ну звичайно Золоті ворота


Здається там є музей та залишки справжньої будівлі, проте мені досі не щастило мати час і бути тут вчасно щоб потрапити в середину.


Продовження прогулянки під cut-ом…
( Далі... )