![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
terwikУгорщина. Будапешт. Базиліка Св. Іштвана, площа Героїв, проспект Андраші і ще трохи іншого.
В принципі з погодою нам пощастило :). Коли гуляли по вулиці світило сонце, проте варто було нам після Будайського замку запакуватися в автобус, як одразу почав накрапати дощик, спочатку трохи, а потім добряче полив.
Тому тут автобусними фотографіями сильно знущатися не буду, бо вони занадто крапельні, проте все ж пару штук покажу…
Наприклад лева з Ланцюгового мосту Сечені.
Або ж парламент і момент нашого найближчого до нього перебування на суходолі
як завжди ремонт…
Ще трохи автобусного і багато самопішохідного Будапешта під cut-ом…
На шляху була коротка зупинка біля базиліки Св. Іштвана, і от коли нам потрібно було вийти з автобуса – хопа і дощ перестав йти )))
На диво, для відносно сучасних церковних будівель, храм будувався доволі довго – з 1851 року до 1905 в якому його освятили
Базиліка є найбільшим храмом в Будапешті. В середи ми теж зайшли,ще пам’ятаю, як здивувався, що вхід платний, проте того разу фотографії з середини я не робив.
Погуляли трохи поряд, подивилися всередині та й поїхали далі…
Ще з автобуса покажу оперний театр, ми потім дійшли до нього пішки, проте було доволі темно вже і я фотографій фасаду не зробив…
Довезли нас і висадили біля тієї ж площі Героїв, звідки почалися вже наші самостійні короткі походеньки по місту.
Звичайно спочатку оглянули саму площу
Оформили в 1896 році під час підготовки до святкування 1000-ліття набутя угорцями батьківщини. Цій же події присвячений центральний пам’ятник.
На колоні встановлено архангела Гавриїла, а внизу Арпад на чолі інших 6-ти вождів, що привели угорців на цю територію.
По обидва боки встановлені колонади з національними угорськими героями
З двох сторін площу оточують два музеї:
Музей образотворчих мистецтв
Виставковий зал «Мючарнок».
Виставковий зал має гарну мозаїку на фасаді.
Коли їздили в автобусі – примітили якісь дивні штуки вдалині, вирішили сходити глянути що то. Одне виявилося величезним пісочним годинником «Колесо часу»
Ідея була шикарна – пам’ятник встановили на місце, де колись стояв Ленін, був присвячений вступу Угорщини в ЄС, мав з допомогою електроніки відраховувати піщинками кожен рік, а при настанні наступного урочисто перевертатися та починати новий відлік… Проте так не сталося і на наш момент він вже мав вигляд трохи підзакинутого, судячи з кількості піску в низу, сипати його він на той момент теж перестав…
Інший дивна штука – це монумент революції 1956 р.
Встановлений в 2006 році під час 50-тої річниці тих подій.
Після того вирішили прогулятися по проспекту Андраші, якраз він закінчувався на площі, проте почати не від площі героїв, а від Октагону до якого доїхали на метро.
дана площа отримала назву від своєї форми. Будинки на ній побудовані таким чином що утворюють восьмикутник.
Але якось так вийшло, я вже зараз не пам’ятаю точно, чому ми спочатку пішли не по ній, а по перпендикулярному їй бульвару Терези.
Ось, декілька будинків звідти.
Побудовані вони практично всі в другій половині XIX ст.
Здається ми звернули сюди в пошуках, щоб знайти щось поїсти тепле і поекономніше.
Трапилися цікаві портали
Здається, що пошуки чогось такого на цій вулиці тоді не увінчалися успіхом
і ми змушені були повернутися на Октагон і обійтися BigBurger-ом, але то таке…
Після, вже потроху темніло, таки капало, але ми продовжили йти і зустріли невеликий скверик та пам’ятник Мору Йокаї – угорському письменнику, встановлений в 1921 році
Або такий цікавий будинок
Здається це мегасучасний проект, а насправді привіт конструктивізму з початку ХХ ст..
Згодом звернули в якусь вуличку, опинилися в, як я б назвав, в якомусь богемному провулку. Ну по ширині вона там повноцінна вулиця, звичайно, але в мене склалося саме таке враження – там дуже всього багато зосереджено на невеликій площі одне-навпроти іншого…
З того що сфотографував – це будинок Май Мано – збудований в 1909 році спеціально для роботи його, як фотографа, а зараз з музеєм фотографії всередині
Вхід в будапештську оперету
Насправді за цим особнячком ховається гігантська будівля яка вміщає біля 900 глядачів…
Тут же алея відбитків ніг, хм, скоріше взуття місцевих зірок…
Пам’ятник Імре Кальману
Який сидить і дивиться на оперету
Та, як на мене, найяскравіший тут пам’ятник, носить назву «Театр»
Людська частина пам’ятника – то комедійний актор Гезе Хофі, який, якщо вірити інтернету, був надзвичайно талановитим та популярним за час своїх виступів.
І ще цікаве, якщо дивитися з однієї сторони, то Смерть тримає його голову в себе на своїй руці, проте якщо глянути з іншої…
загалом, простір для трактовок великий…
Звичайно, опера від цього всього не може бути далеко, так і є, достатньо пройти декілька метрів і ось вона…
Цікаво, по цьому підйому в доавтомобільні часи дійсно під’їжали кінні екіпажі та забирали багатих глядачів, чи то виключно мені уява таке намалювала…
Ну так, більше фотографій її немає, крім тої, що показана десь на самому початку посту, я про це вже казав…
Навпроти закинутий на той час, не знаю, як зараз, вражаючий палац Дрекслера, 1886 року побудови
А Дрекслер, був колись не власником будівлі, а лишень ресторану на першому поверсі, від якого поступово отримав цю назву весь будинок…
Ну от так потихеньку стемніло. Почав сильніше накрапати дощ, фотографій я вже більше не робив. Ми пішли дивитися котяче кафе. Да. В Україні тоді такого не було і це було вдиковинку. Проте, там я на диво,не зробив жодної фотографії… Коли вже вийшли – стемніло і потрібно було повертатися на площу Героїв, щоб їхати далі – нас чекала традиційна вечірня прогулянка по Дунаю… Про яку, я сподіваюся, теж напишу і …
Далі буде…
В принципі з погодою нам пощастило :). Коли гуляли по вулиці світило сонце, проте варто було нам після Будайського замку запакуватися в автобус, як одразу почав накрапати дощик, спочатку трохи, а потім добряче полив.
Тому тут автобусними фотографіями сильно знущатися не буду, бо вони занадто крапельні, проте все ж пару штук покажу…
Наприклад лева з Ланцюгового мосту Сечені.
Або ж парламент і момент нашого найближчого до нього перебування на суходолі
як завжди ремонт…
Ще трохи автобусного і багато самопішохідного Будапешта під cut-ом…
На шляху була коротка зупинка біля базиліки Св. Іштвана, і от коли нам потрібно було вийти з автобуса – хопа і дощ перестав йти )))
На диво, для відносно сучасних церковних будівель, храм будувався доволі довго – з 1851 року до 1905 в якому його освятили
Базиліка є найбільшим храмом в Будапешті. В середи ми теж зайшли,ще пам’ятаю, як здивувався, що вхід платний, проте того разу фотографії з середини я не робив.
Погуляли трохи поряд, подивилися всередині та й поїхали далі…
Ще з автобуса покажу оперний театр, ми потім дійшли до нього пішки, проте було доволі темно вже і я фотографій фасаду не зробив…
Довезли нас і висадили біля тієї ж площі Героїв, звідки почалися вже наші самостійні короткі походеньки по місту.
Звичайно спочатку оглянули саму площу
Оформили в 1896 році під час підготовки до святкування 1000-ліття набутя угорцями батьківщини. Цій же події присвячений центральний пам’ятник.
На колоні встановлено архангела Гавриїла, а внизу Арпад на чолі інших 6-ти вождів, що привели угорців на цю територію.
По обидва боки встановлені колонади з національними угорськими героями
З двох сторін площу оточують два музеї:
Музей образотворчих мистецтв
Виставковий зал «Мючарнок».
Виставковий зал має гарну мозаїку на фасаді.
Коли їздили в автобусі – примітили якісь дивні штуки вдалині, вирішили сходити глянути що то. Одне виявилося величезним пісочним годинником «Колесо часу»
Ідея була шикарна – пам’ятник встановили на місце, де колись стояв Ленін, був присвячений вступу Угорщини в ЄС, мав з допомогою електроніки відраховувати піщинками кожен рік, а при настанні наступного урочисто перевертатися та починати новий відлік… Проте так не сталося і на наш момент він вже мав вигляд трохи підзакинутого, судячи з кількості піску в низу, сипати його він на той момент теж перестав…
Інший дивна штука – це монумент революції 1956 р.
Встановлений в 2006 році під час 50-тої річниці тих подій.
Після того вирішили прогулятися по проспекту Андраші, якраз він закінчувався на площі, проте почати не від площі героїв, а від Октагону до якого доїхали на метро.
дана площа отримала назву від своєї форми. Будинки на ній побудовані таким чином що утворюють восьмикутник.
Але якось так вийшло, я вже зараз не пам’ятаю точно, чому ми спочатку пішли не по ній, а по перпендикулярному їй бульвару Терези.
Ось, декілька будинків звідти.
Побудовані вони практично всі в другій половині XIX ст.
Здається ми звернули сюди в пошуках, щоб знайти щось поїсти тепле і поекономніше.
Трапилися цікаві портали
Здається, що пошуки чогось такого на цій вулиці тоді не увінчалися успіхом
і ми змушені були повернутися на Октагон і обійтися BigBurger-ом, але то таке…
Після, вже потроху темніло, таки капало, але ми продовжили йти і зустріли невеликий скверик та пам’ятник Мору Йокаї – угорському письменнику, встановлений в 1921 році
Або такий цікавий будинок
Здається це мегасучасний проект, а насправді привіт конструктивізму з початку ХХ ст..
Згодом звернули в якусь вуличку, опинилися в, як я б назвав, в якомусь богемному провулку. Ну по ширині вона там повноцінна вулиця, звичайно, але в мене склалося саме таке враження – там дуже всього багато зосереджено на невеликій площі одне-навпроти іншого…
З того що сфотографував – це будинок Май Мано – збудований в 1909 році спеціально для роботи його, як фотографа, а зараз з музеєм фотографії всередині
Вхід в будапештську оперету
Насправді за цим особнячком ховається гігантська будівля яка вміщає біля 900 глядачів…
Тут же алея відбитків ніг, хм, скоріше взуття місцевих зірок…
Пам’ятник Імре Кальману
Який сидить і дивиться на оперету
Та, як на мене, найяскравіший тут пам’ятник, носить назву «Театр»
Людська частина пам’ятника – то комедійний актор Гезе Хофі, який, якщо вірити інтернету, був надзвичайно талановитим та популярним за час своїх виступів.
І ще цікаве, якщо дивитися з однієї сторони, то Смерть тримає його голову в себе на своїй руці, проте якщо глянути з іншої…
загалом, простір для трактовок великий…
Звичайно, опера від цього всього не може бути далеко, так і є, достатньо пройти декілька метрів і ось вона…
Цікаво, по цьому підйому в доавтомобільні часи дійсно під’їжали кінні екіпажі та забирали багатих глядачів, чи то виключно мені уява таке намалювала…
Ну так, більше фотографій її немає, крім тої, що показана десь на самому початку посту, я про це вже казав…
Навпроти закинутий на той час, не знаю, як зараз, вражаючий палац Дрекслера, 1886 року побудови
А Дрекслер, був колись не власником будівлі, а лишень ресторану на першому поверсі, від якого поступово отримав цю назву весь будинок…
Ну от так потихеньку стемніло. Почав сильніше накрапати дощ, фотографій я вже більше не робив. Ми пішли дивитися котяче кафе. Да. В Україні тоді такого не було і це було вдиковинку. Проте, там я на диво,не зробив жодної фотографії… Коли вже вийшли – стемніло і потрібно було повертатися на площу Героїв, щоб їхати далі – нас чекала традиційна вечірня прогулянка по Дунаю… Про яку, я сподіваюся, теж напишу і …
Далі буде…