![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
terwikЯк виявилося, між Котором і Перастом ходять звичайні маршрутки, щось на зразок тих, що в нас по містах. Воно і не дивно, адже відстань між цими двома містами лише 12 км.
Зупинка там не зовсім поруч з Старим містом, до нього потрібно було трішки підійти пішки. Підходимо ближче і побачена картина буквально зачаровує мене. Вона розтиражована, використовується буквально в любому випадку, коли згадується це місто, але від цього не стає менш захопливою
Колись, коли я дивився на подібні фотографії в інтернеті, я не міг повірити, що побачу цю красу в живу, буду стояти поруч, зможу торкнутися рукою, але це сталося. Воно дійсно дуууже гарно. Не знаю від чого, але води річки Шкудри тут набувають от такого специфічного кольору, а все разом, з горами, старовинними стінами, баштами, бастіонами, церквами створює соковиту і завершену картину.
Можна було б годинами стояти та медитувати.
Проте хочеться подивитися місто, вилізти на самий вершечок гори з фортецею, тому через деякий час рухаємося далі (та й гамірно там в цей час).
Місто нараховує більше 2000 років, належало Римові, Візантії, сербським володарям. На відміну від більшості інших, певний час навіть встигло побути самостійним містом, що обирало собі правителів. Але активність Османської імперії заставила містян шукати “кришу”. Такою виявилася Венеціанська республіка і в 1420 р. Котор входить в її склад, де й залишається до її закінчення в 1797 р. В принципі, в цей період і сформувалося сьогоднішнє архітектурне обличчя міста.
Після короткої чехарди змін власників, коли там встигли побувати і чорногорці, і французи, і Італія до першої світової тут остаточно закріплюється Австро-Угорщина, після неї Югославія, а зараз незалежна Чорногорія.
Цікаво, що тут вирішили заборонити проїзд, як автомобілям з мотоциклами
Так і велосипедистам
Не порушуючи правил, ми заходимо через головні, Морські ворота 1555 р.
На верху видно спадок Югославії та 2-гої світової війни
герб, дату визволення та цитату Тіто.
Маленький лайфхак — ліворуч від входу знаходиться туристичний кіоск в якому абсолютно безкоштовно можна отримати докладну схему Котора з короткою інформацією і відміченими всіма цікавинками (принаймні можна було).
Мені Котор здався таким собі сконцетрованим згустком архітектури та пам'яті всього Чорногорського узбережжя. В тих чи інших формах у ньому можна побачити практично все те, що є і в інших містах.
Єдиним, хто міг би виділитися та скласти йому конкуренцію, це, внаслідок вкраплення мусульманських будівель, був би Бар. Проте, не склалося, і пальму першості від мене, серед усіх Чорногорських міст узбережжя, отримує по всіх позиціях саме Котор.
Пройшовши через ці ворота, ми опинилася на одній з площ міста — площі Зброї. Саме на ній в старі часи відбувалися військові збори, недалеко знаходиться арсенал, виходить своїми балконами князівський палац XVII-XVIII ст.
Ота будівля праворуч — спадок короткотривалого перебування тут французів, їхній театр 1810 р. Місцеві і австрійці не оцінили такого подарунка і згодом театр закрили, а з 1904 р. тут розміщалася ратуша.
Класичної ратуші в Которі, з баштою, курантами, за весь час його існування, так і не побудували, проте сама по собі годинникова вежа постала в 1602 р.
Ну, а під нею, оскільки ця площа була доволі прохідним місцем, містяни поставили і стовп ганьби. Тут його видно краще
Штаб-квартира міської стражі розміщувалася в Сторожовій вежі XVIII ст.
а зараз в ньому генеральне консульство Хорватії
Що ще є на цій площі, ще є отака будівля, яка разюче вирізняється з понад інших
Окремі сайти називають саме її французьким театром. Не знаю чи був тут театр, але часом свого походження вона явно відрізняється від всіх інших. Якщо це не новобудова, то скоріш всього це кінець ХІХ, початок ХХ ст.
Подібно до Перасту, Котор теж місто палаців, от і праворуч, на тій фотографії теж палац — палац Бізанті XVII ст.
А вже від нього, повз палац Бескуча
Виходимо на Мучну площу. Головною прикрасою цієї площі є палац Піма XVII ст.
Пам'ятаєте Пераст і той палац, в якому був музей? Схожий стиль, правда?
Сама площа менш вражаюча
якщо не враховувати, що ліворуч, якраз напроти помешкання Піма теж палац, XIV ст.
Через чергову “вузьку та романтичну”, запруджену туристами вуличку, виходимо на площу Св. Трифона, де очікувано розмістився кафедральний собор Св. Трифона.
Хай роки не вводять вас в оману, там своя історія, але про храм я розповім згодом окремо, бо в нього заходив і навіть фотографував трохи в середині.
Сусідній палац Драго має коріння ще в XV ст. З тих давніх століть, мабуть, походять його вікна...
Палаци, палаци, палаци... зараз в них вже ніхто не живе одноосібно. Зараз вони перетворені на державні установи, готелі, звичайні житлові будинки. Так. В цій всій середньовічній красі теж продовжують мешкати люди і якщо звернути трішки з центральних вулиць
одразу попадаєш в чийсь зовсім не туристичний дворик
А пройшовши повз австрійську тюрму ХІХ ст.
одразу бачиш інші деталі побуту місцевих
цікаво, чи сушилися шмотки так само століття тому?
Десь там трапилася на диво пуста вуличка, ну як таке пропустити, видерся на чиїсь сходи, сфотографував
Проте, повертаємося назад до людей )
Далі буде…
Зупинка там не зовсім поруч з Старим містом, до нього потрібно було трішки підійти пішки. Підходимо ближче і побачена картина буквально зачаровує мене. Вона розтиражована, використовується буквально в любому випадку, коли згадується це місто, але від цього не стає менш захопливою
Колись, коли я дивився на подібні фотографії в інтернеті, я не міг повірити, що побачу цю красу в живу, буду стояти поруч, зможу торкнутися рукою, але це сталося. Воно дійсно дуууже гарно. Не знаю від чого, але води річки Шкудри тут набувають от такого специфічного кольору, а все разом, з горами, старовинними стінами, баштами, бастіонами, церквами створює соковиту і завершену картину.
Можна було б годинами стояти та медитувати.
Проте хочеться подивитися місто, вилізти на самий вершечок гори з фортецею, тому через деякий час рухаємося далі (та й гамірно там в цей час).
Місто нараховує більше 2000 років, належало Римові, Візантії, сербським володарям. На відміну від більшості інших, певний час навіть встигло побути самостійним містом, що обирало собі правителів. Але активність Османської імперії заставила містян шукати “кришу”. Такою виявилася Венеціанська республіка і в 1420 р. Котор входить в її склад, де й залишається до її закінчення в 1797 р. В принципі, в цей період і сформувалося сьогоднішнє архітектурне обличчя міста.
Після короткої чехарди змін власників, коли там встигли побувати і чорногорці, і французи, і Італія до першої світової тут остаточно закріплюється Австро-Угорщина, після неї Югославія, а зараз незалежна Чорногорія.
Цікаво, що тут вирішили заборонити проїзд, як автомобілям з мотоциклами
Так і велосипедистам
Не порушуючи правил, ми заходимо через головні, Морські ворота 1555 р.
На верху видно спадок Югославії та 2-гої світової війни
герб, дату визволення та цитату Тіто.
Маленький лайфхак — ліворуч від входу знаходиться туристичний кіоск в якому абсолютно безкоштовно можна отримати докладну схему Котора з короткою інформацією і відміченими всіма цікавинками (принаймні можна було).
Мені Котор здався таким собі сконцетрованим згустком архітектури та пам'яті всього Чорногорського узбережжя. В тих чи інших формах у ньому можна побачити практично все те, що є і в інших містах.
Єдиним, хто міг би виділитися та скласти йому конкуренцію, це, внаслідок вкраплення мусульманських будівель, був би Бар. Проте, не склалося, і пальму першості від мене, серед усіх Чорногорських міст узбережжя, отримує по всіх позиціях саме Котор.
Пройшовши через ці ворота, ми опинилася на одній з площ міста — площі Зброї. Саме на ній в старі часи відбувалися військові збори, недалеко знаходиться арсенал, виходить своїми балконами князівський палац XVII-XVIII ст.
Ота будівля праворуч — спадок короткотривалого перебування тут французів, їхній театр 1810 р. Місцеві і австрійці не оцінили такого подарунка і згодом театр закрили, а з 1904 р. тут розміщалася ратуша.
Класичної ратуші в Которі, з баштою, курантами, за весь час його існування, так і не побудували, проте сама по собі годинникова вежа постала в 1602 р.
Ну, а під нею, оскільки ця площа була доволі прохідним місцем, містяни поставили і стовп ганьби. Тут його видно краще
Штаб-квартира міської стражі розміщувалася в Сторожовій вежі XVIII ст.
а зараз в ньому генеральне консульство Хорватії
Що ще є на цій площі, ще є отака будівля, яка разюче вирізняється з понад інших
Окремі сайти називають саме її французьким театром. Не знаю чи був тут театр, але часом свого походження вона явно відрізняється від всіх інших. Якщо це не новобудова, то скоріш всього це кінець ХІХ, початок ХХ ст.
Подібно до Перасту, Котор теж місто палаців, от і праворуч, на тій фотографії теж палац — палац Бізанті XVII ст.
А вже від нього, повз палац Бескуча
Виходимо на Мучну площу. Головною прикрасою цієї площі є палац Піма XVII ст.
Пам'ятаєте Пераст і той палац, в якому був музей? Схожий стиль, правда?
Сама площа менш вражаюча
якщо не враховувати, що ліворуч, якраз напроти помешкання Піма теж палац, XIV ст.
Через чергову “вузьку та романтичну”, запруджену туристами вуличку, виходимо на площу Св. Трифона, де очікувано розмістився кафедральний собор Св. Трифона.
Хай роки не вводять вас в оману, там своя історія, але про храм я розповім згодом окремо, бо в нього заходив і навіть фотографував трохи в середині.
Сусідній палац Драго має коріння ще в XV ст. З тих давніх століть, мабуть, походять його вікна...
Палаци, палаци, палаци... зараз в них вже ніхто не живе одноосібно. Зараз вони перетворені на державні установи, готелі, звичайні житлові будинки. Так. В цій всій середньовічній красі теж продовжують мешкати люди і якщо звернути трішки з центральних вулиць
одразу попадаєш в чийсь зовсім не туристичний дворик
А пройшовши повз австрійську тюрму ХІХ ст.
одразу бачиш інші деталі побуту місцевих
цікаво, чи сушилися шмотки так само століття тому?
Десь там трапилася на диво пуста вуличка, ну як таке пропустити, видерся на чиїсь сходи, сфотографував
Проте, повертаємося назад до людей )
Далі буде…