![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
terwikЗнов ранній ранок, знову вставати не хочеться, але квитки вже куплені, потяг чекати не буде, приходиться вилазити з теплого ліжечка, прощатися з першим відвіданим мною хостелом та вибиратися на вокзал. В Познань вирішив їхати потягом, зручного для мене часу відправлення автобуса не знайшов, тому так. До потягів в Польщі ставився з пересторогою, оскільки начитався багато поганого про них. Не знаю, принаймні з цим все було ок – прийшов-відправився вчасно, прибув в Познань теж практично за графіком. Згодом в Німеччині потяги більше запізнювалися чим в Польщі...
Ось, змазаний, сонний вид з вікна потяга на якісь польські хащі.
По дорозі думав куди відправитися спершу в місті на яке згідно своїх планів мав тільки один день. Мав вже заздалегідь відмічені пункти, приблизно оформлений маршрут, вирішив від нього не відхилятися і піти подивитися спочатку познанську Пальмарню – гігантську оранжерею неподалік від вокзалу проте в стороні від історичної частини міста. Подумав, що потім повертатися назад сюди вже буде недоцільно та нереально, оскільки все інше сконцентроване на протилежному боці від залізниці.
Відповідно по прибуттю направився в сторону оранжереї та опинився в районі під назвою Лазаж. Колись це було окреме незалежне поселення, ядром якого послужив шпиталь Св. Лазаря заснований разом з костелом Св. Лазаря в XVI ст.. Для свого забезпечення він мав певні маєтності, територія більшості яких і складає сьогоднішню територію районі міста під цією назвою. У склад, власне, Познані цей райончик увійшов в 1900 році після чого почалася його масова забудова в архітектурних формах модних того часу.
Будинок пошти 1912-1913 років.
Під час війни йому пощастило, він був одним із найменш пошкоджених в місті. Зачепив я тільки невелику його частину – вулицю Глоговську по якій пройшовся туди-назад та парк Вудро Вільсона. Хоча фотографії робив і по дорозі до Пальмарні, і назад, покажу їх тут в географічній послідовності.
Кому цікава забудова початку XX ст. та парк – прошу під cut…
Можливо так співпало, що саме в Познані я шастав менш центровими районами, а може так справді було, проте на той час (уточню, що це було давно) місто мені здалося найбільш пошарпаним з бачених.
Нє, ну в центрі звичайно воно відремонтоване по максимуму, да і тут зрідка зустрічалися такі будинки, але все одно враження лишилося.
Якась бічна вуличка, прям мрія для критики прихильниками течії урбаністики
Єдиний будинок який вибивається на фоні тутешньої багатоповерхової забудови початку XX ст. – це помешкання останнього солтиса Лазажа часів його незалежності від Познані.
Хоча будинок і 1902 року, проте схоже, що смаки в солтиса були більш старомодні.
Інколи в мене в голові в цьому районі виникали асоціації з Ужгородом.
Уточню, що не із-за машин припаркованих на тротуарах, а архітектури…
А за цими будинками знаходиться парк через який пролягав шлях до оранжереї.
В парку багато чого заборонено
Їзда на велосипеді, роликах, скейтах, спортивні ігри, валяння на траві, порушення спокою відвідувачів, риболовля, споживання алкогольних напоїв, прохід дітей до 7-ми років без опікунів і.т.д. і.т.п. Прям так тоталітарненько .
Зачатки парку походять з 1834 року, коли ця земля була викуплена товариством по благоустрою міста для створення тут розсадника дерев, якими озеленювалося в подальшому місто. В 1902 товариство передало цю територію місту, а в 1904 було створено перший на території Польщі ботанічний сад, в 1925 ботсад переїхав на нову ділянку, а стару перетворили на парк.
Ніби про заборону годування качечок нічого не говорилося, такі вони стандартно-європейські, нелякані.
Парк носить назву колишнього президента США Вудро Вільсона оскільки той був його опікуном. Цікаво вийшло з його пам’ятником. Коли було прийнято рішення про встановлення в парку пам’ятника – провели конкурс серед поляків. Його виграла Зофія Тшціньска-Камінська яка виготовила бюст президента. Проте в той же час в якості подарунку Познань отримала повноростову статую президента авторства Джона Гутзона, яку ж встановили та відкрили в 1931 році.
Після окупації німці цю статую знищили, під час ПНР парк був перейменований в честь революціонера Марцина Каспшака, та на цьому ж місці встановили вже його статую. Знову ж в 1990 році згідно нових перемін парку повернули стару назву, статую Каспшака перевезли до його батьківщини та вирішили, що потрібно повернути вже пам’ятник відповідно назві.
І відкопали той самий бюст виготовлений ще 1929 році. Ну, буквально його відкопали ще 1974 – від початку війни його заховали та закопали в землю. В 90-х провели реставрацію і в 1994 році нарешті встановили скульптуру яка виграла конкурс ще в 1928 році.
Така, трішки багатолітерна історія вийшла…
За парковими деревами ховаються ще якісь цікаві будинки.
Ця будівля зведена в 1903-1905 роках в якості школи.
Парк і шпиль башти на розі вулиць.
Подобається таке оформлення будинків на перехрестях.
Є в парку невеликий альпінарій, якраз там опоряджувальні роботи проводилися.
Годівничка, мабуть.
Сучасна скульптура тут також присутня.
Металева симфонія авторства Anny Rudzińskiej-Iwańskiej.
Сцена-мушля і фонтан.
Прям як в нас багато де роблять. Я, якщо чесно, думав що це післявоєнна творчість, але ні – сцена 1936-го року, а фонтан 1929 року.
А з цього місця видно вже ціль походу сюди – Пальмарню.
Проте перед нею є ще один цікавий пам’ятник – звільнення Андромеди Персеєм.
Статуя теж з історією та мандрами. ЇЇ автором є Йоган Пфуль з Берліна, створив в 1879 році. Дар Познані від імператриці Вікторії в 1888, встановлена в 1891 році на площі Кирила Ратайського в якості частини фонтану присвяченого візиту імператриці.
А в парку опинилася в 1956 році році.
Далі була Пальмарня, але їй явно потрібен окремий один чи декілька дописів, я поки ще не визначився і сподіваюся їх написати, після якої я вже рухався в сторону Старого міста.
Оскільки йшов тією самою дорогою назад, то там показувати немає що, але після її закінчення трапилися приклади сучасної архітектури Познані – офісник Дельта.
Та комплекс залізничного вокзалу-торгового центру.
Ялинка вже стоїть, як на мене, ранувато.
По дорозі трапився ще один невеликий парк – ім.. Кароля Марцінковського створений на місці колишніх укріплень. В ньому сфотографував приклад польського майданчику для дітей.
А ось підхожу до площі Адама Міцкевича, де архітектурно значно цікавіше, про що вже натякає будівля Економічного університету 1928-1931 років.
Але про те згодом, зараз ще покажу пам’ятник політику та музиканту Ігнацію Яну Падеревському.
Це вже безпосередньо на самій площі, про яку, її оточення та інше сподіваюся, напишу згодом і…
Далі буде…
Ось, змазаний, сонний вид з вікна потяга на якісь польські хащі.
По дорозі думав куди відправитися спершу в місті на яке згідно своїх планів мав тільки один день. Мав вже заздалегідь відмічені пункти, приблизно оформлений маршрут, вирішив від нього не відхилятися і піти подивитися спочатку познанську Пальмарню – гігантську оранжерею неподалік від вокзалу проте в стороні від історичної частини міста. Подумав, що потім повертатися назад сюди вже буде недоцільно та нереально, оскільки все інше сконцентроване на протилежному боці від залізниці.
Відповідно по прибуттю направився в сторону оранжереї та опинився в районі під назвою Лазаж. Колись це було окреме незалежне поселення, ядром якого послужив шпиталь Св. Лазаря заснований разом з костелом Св. Лазаря в XVI ст.. Для свого забезпечення він мав певні маєтності, територія більшості яких і складає сьогоднішню територію районі міста під цією назвою. У склад, власне, Познані цей райончик увійшов в 1900 році після чого почалася його масова забудова в архітектурних формах модних того часу.
Будинок пошти 1912-1913 років.
Під час війни йому пощастило, він був одним із найменш пошкоджених в місті. Зачепив я тільки невелику його частину – вулицю Глоговську по якій пройшовся туди-назад та парк Вудро Вільсона. Хоча фотографії робив і по дорозі до Пальмарні, і назад, покажу їх тут в географічній послідовності.
Кому цікава забудова початку XX ст. та парк – прошу під cut…
Можливо так співпало, що саме в Познані я шастав менш центровими районами, а може так справді було, проте на той час (уточню, що це було давно) місто мені здалося найбільш пошарпаним з бачених.
Нє, ну в центрі звичайно воно відремонтоване по максимуму, да і тут зрідка зустрічалися такі будинки, але все одно враження лишилося.
Якась бічна вуличка, прям мрія для критики прихильниками течії урбаністики
Єдиний будинок який вибивається на фоні тутешньої багатоповерхової забудови початку XX ст. – це помешкання останнього солтиса Лазажа часів його незалежності від Познані.
Хоча будинок і 1902 року, проте схоже, що смаки в солтиса були більш старомодні.
Інколи в мене в голові в цьому районі виникали асоціації з Ужгородом.
Уточню, що не із-за машин припаркованих на тротуарах, а архітектури…
А за цими будинками знаходиться парк через який пролягав шлях до оранжереї.
В парку багато чого заборонено
Їзда на велосипеді, роликах, скейтах, спортивні ігри, валяння на траві, порушення спокою відвідувачів, риболовля, споживання алкогольних напоїв, прохід дітей до 7-ми років без опікунів і.т.д. і.т.п. Прям так тоталітарненько .
Зачатки парку походять з 1834 року, коли ця земля була викуплена товариством по благоустрою міста для створення тут розсадника дерев, якими озеленювалося в подальшому місто. В 1902 товариство передало цю територію місту, а в 1904 було створено перший на території Польщі ботанічний сад, в 1925 ботсад переїхав на нову ділянку, а стару перетворили на парк.
Ніби про заборону годування качечок нічого не говорилося, такі вони стандартно-європейські, нелякані.
Парк носить назву колишнього президента США Вудро Вільсона оскільки той був його опікуном. Цікаво вийшло з його пам’ятником. Коли було прийнято рішення про встановлення в парку пам’ятника – провели конкурс серед поляків. Його виграла Зофія Тшціньска-Камінська яка виготовила бюст президента. Проте в той же час в якості подарунку Познань отримала повноростову статую президента авторства Джона Гутзона, яку ж встановили та відкрили в 1931 році.
Після окупації німці цю статую знищили, під час ПНР парк був перейменований в честь революціонера Марцина Каспшака, та на цьому ж місці встановили вже його статую. Знову ж в 1990 році згідно нових перемін парку повернули стару назву, статую Каспшака перевезли до його батьківщини та вирішили, що потрібно повернути вже пам’ятник відповідно назві.
І відкопали той самий бюст виготовлений ще 1929 році. Ну, буквально його відкопали ще 1974 – від початку війни його заховали та закопали в землю. В 90-х провели реставрацію і в 1994 році нарешті встановили скульптуру яка виграла конкурс ще в 1928 році.
Така, трішки багатолітерна історія вийшла…
За парковими деревами ховаються ще якісь цікаві будинки.
Ця будівля зведена в 1903-1905 роках в якості школи.
Парк і шпиль башти на розі вулиць.
Подобається таке оформлення будинків на перехрестях.
Є в парку невеликий альпінарій, якраз там опоряджувальні роботи проводилися.
Годівничка, мабуть.
Сучасна скульптура тут також присутня.
Металева симфонія авторства Anny Rudzińskiej-Iwańskiej.
Сцена-мушля і фонтан.
Прям як в нас багато де роблять. Я, якщо чесно, думав що це післявоєнна творчість, але ні – сцена 1936-го року, а фонтан 1929 року.
А з цього місця видно вже ціль походу сюди – Пальмарню.
Проте перед нею є ще один цікавий пам’ятник – звільнення Андромеди Персеєм.
Статуя теж з історією та мандрами. ЇЇ автором є Йоган Пфуль з Берліна, створив в 1879 році. Дар Познані від імператриці Вікторії в 1888, встановлена в 1891 році на площі Кирила Ратайського в якості частини фонтану присвяченого візиту імператриці.
А в парку опинилася в 1956 році році.
Далі була Пальмарня, але їй явно потрібен окремий один чи декілька дописів, я поки ще не визначився і сподіваюся їх написати, після якої я вже рухався в сторону Старого міста.
Оскільки йшов тією самою дорогою назад, то там показувати немає що, але після її закінчення трапилися приклади сучасної архітектури Познані – офісник Дельта.
Та комплекс залізничного вокзалу-торгового центру.
Ялинка вже стоїть, як на мене, ранувато.
По дорозі трапився ще один невеликий парк – ім.. Кароля Марцінковського створений на місці колишніх укріплень. В ньому сфотографував приклад польського майданчику для дітей.
А ось підхожу до площі Адама Міцкевича, де архітектурно значно цікавіше, про що вже натякає будівля Економічного університету 1928-1931 років.
Але про те згодом, зараз ще покажу пам’ятник політику та музиканту Ігнацію Яну Падеревському.
Це вже безпосередньо на самій площі, про яку, її оточення та інше сподіваюся, напишу згодом і…
Далі буде…