Млинки. Печера.

[terwik]

Якщо написав про одну з печер, в якій побував, напишу й про іншу згадувану – Млинки.
В Млинках я був ще раніше ніж в Кришталевій. Картка пам’яті тоді була ще менша, фотографій влазило ще менше, тому їх буде небагато.

На відміну від Кришталевої – Млинки дикі . Просто прийти і купити квиток, для їх відвідування не можливо взяти, зайти не можливо, пройти по людські там неможливо – печери рясніють розпорками, вузькими та звивистим ходами і.т.п. , але і вражень по собі лишають набагато більше.
Розвідана довжина ходів 46 км, але підозрюю це ще не все, оскільки постійно відбувають розвідки і за останній час ця довжина збільшувалася неодноразово.

Тоді для відвідування печер потрібно було зізванюватися з спелеоклубом та домовлятися про екскурсію. Надавалися також комбінезони, оскільки чистим звідти вийти було нереально.
Отже в кінці кінців потрапили в печеру…

Дякуючи тому, що туристів супроводжують професійні спелеологи які б’ють по руках у випадку бажання зачепити, що не треба, кристали тут збереглися в кращому стані, ніж в Кришталевій





Багато плафонів – гіпсових утворень, до яких підносиш ліхтар і воно починає світитися з середини м’яким світлом…

А дякуючи тим самим маленьким кристаликам стіни в спалаху світять сотнями блискіток


Присутня деяка народна творчість


Проходи через які потрібно було проходити



Одним із найяскравіших вражень – був момент, коли я пролазячи через чергову вузькість застряв вверх ногами. Руки-голова внизу, ноги бовтаються десь зверху в попередньому залі і ні туди, ні сюди… Уууу, жуть, досі з неприємністю згадую перші секунди, так паніка накатила… Потім загнав її куди подалі, почав розбиратися, зрозумів, що зачепився за висту чохлом від фотоапарата, поправив і все стало на свої місця…

Щілини в стінах, можливо колись стануть проходами теж?

зараз вже і не знаю, де верх-низ-боки цієї фотографії....

Ще сподобалася така штука, коли потрібно йти над глииибоким проваллям впираючись спиною і п’ятою точкою в одну стіну, а ногами в іншу і так, тупцяючи, долати провалля, классс….

Насправді мої ноги знаходяться трохи вище верхнього краю фото, а вниз воно ще далі йде…

Запам’ятався невеликий дзвоноподібний зал, до якого потрібно було лізти навкарачки через довгий і вузький хід. Потім всі в ньому сіли, виключили ліхтарі, затихли і така космічна тиша там…

А от ці зали, на відміну від того, жодних спогадів по собі не лишили, мабуть з ними все було просто і комфортно :)



З печери всі вилізли брудні, але задоволені .

Ну, ще про одну б печеру можна було б написати, але, по-перше, вона знаходиться в Криму, а по-друге звідти в мене немає фоток (так склалися жорстокі життєві обставини).

Але печера була крутющааааа….

Тому поки з печерами все.

Comments

[terwik.livejournal.com]

Дякую.